Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: пошукова група «Світоч» Лубенської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Керівник Донець В. В.
Респондент: Микотченко Олег Васильович, 1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.
Люди дуже голодували. В основному, харчувалися буряками. Деякі сім’ї і того не мали. До нас часто забігала сусідка. Марія Руденко, яка просила половину буряка, отримавши цілий, їла сирим. У кого було трішки зерна, товкли його, додаючи щавель і листя з берестків, робили якісь ліпники. Найважче в ті часи було дітям. Ми, худенькі та виснажені, аж хиталися від вітру і просили постійно їсти. А часто об’ївшись помирали.
Ми бігали селом за «буксирами», які не лінилися переміряти всі городи з краю в край, перекопати, шукаючи заховане. Правда, не завжди їм це вдавалося. Не знайшли вони і «горляну» – ямку з картоплею у Комісаренка Романа. Ми бачили її, та вже тоді вміли мовчати. Весною сусід відкопав бульбу і поділився з нами. Мати чистила так, щоб залишити очистки на посадку. Картопля вродили велика, якої в житті ще не бачив, а може, мені малому так здавалося.
Ніколи не забуду. як у селі розкуркулювали сім’ю Гачів. Дід Микита, маючи велику і працьовиту родину, жив в достатку. Але в 1929 році, коли проходила колективізація, його прийшли розкуркулювати. Запам’яталось, що все забрали, а дітей, голісіньких, босих, вивезли в поле, занесене снігом, і висадили там. Обмерзлі діти повернулись у село, і баба Буличка прихистила їх. Інші побоялися. Мабуть, саме за доброту Бог відміряв їй 103 роки життя.
В той час багато людей сиділо в тюрмах. Досить часто вони були невинними, але вважалися «ворогами народу». Коли у мого тестя Борисенка Савки, що був конюхом, восени зникла кобила, його кинули у камеру за крадіжку, де він підхопив туберкульоз і невдовзі помер. А весною, коли розтанув сніг, тварину знайшли в копанці на пасовищі. Лікар встановив, що померла вона від сибірки.
Коли за грати посадили Тимка Степана, то Варка, його дружина, мусила продати корову. Гроші, виручені за неї, заховала, боячись щось купити, а тому з сином опухла з голоду. На похорони приїхав Степан, поклав біля дружини скибку хліба, а ще привіз цілий мішок «франзолей», якими пригощав дітей і гірко плакав.