Місце запису: с. Старогнатівка, Тельманівський (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківський р-н, Донецька обл.
Дата запису: 2002 р.
Хто записав: Гасиджак Леся Іванівна
Респондент: Музикант Надія Георгіївна, 1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Музикант Надія Георгіївна, 1918 р. н., проживала в селі Старогнатівка Тельманівського (з 1935 р. до 2016 р.) Бойківського району Донецької області.
У 33-му році у нас усі голодували. У нашій родині все забрали, навіть лопати. Ми не опухали, а поряд у нас сусідка померла з голоду. Вони дуже бідні були. У нас по селу ходили люди та міняли подушки, ковдри на крупу чи пшеницю.
Ми на золото нічого не міняли, бо хоч золото в нас і було, та його забрали. Батька один раз забрали до сільради, і доки мама все золото не принесла, його не відпускали.
У 47-му році вже за колоски у в’язницю людей садили. Так Марусю Михайлову посадили.
Я пам’ятаю йду біля Шаблицьких, а там їхня бабуся та донька лежать, з голоду вони навіть сидіти не могли. А Ваня мій тоді шофером працював. І в нас дещо було. Так ми дали їм картоплю, сусідською коровою орали їм город, і нашою картоплею засадили його.
Половину нам, а половину їм.
(Мова респондента російська, свідчення записане російською мовою). Оригінальний текст:
В 33-м году у нас все голодовали. У нашей семье всё забрали, даже и лопаты. Мы не опухали, а рядом у нас соседка умерла от голода. Они сильно бедные были. У нас по селу ходили люди и меняли подушки, одеяла на крупу или пшеницу.
Мы на золото ничего не меняли, потому что хоть золото у нас и было, но его забрали. Отца один раз забрали в сельсовет, и пока мама всё золото не принесла, его не отпускали.
В 47-м году уже за колоски в тюрьму людей сажали. Так Марусю Михайлову посадили.
Я помню иду возле Шаблицких, а там их бабушка и дочка лежат, от голода они даже сидеть не могли. А Ваня мой тогда шофёром работал. И у нас кое-что было. Так мы дали им картошку, соседской коровой вспахали им огород, и нашей картошкой засадили его.
Половину нам, а половину им.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).