Місце запису: м.Чигирин, Чигиринський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Моренченко П.П., 1923 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Матвіївці Чигиринського району Черкаської області.
Дяченко Галина Василівна, з розповідей батьків:
Моя мати Моренченко П.П. народилася в 1923 р. в с. Матвіївці Чигиринського району, розповідала що в селі майже всі односельці вступили до колгоспу на час голоду, але майже півсела вимерло. В сім’ї було 5 осіб. Дорослі – батько, мати та старший брат (16 років), опухли з голоду і вже були лежачі, а вона з дорослими сусідами ходила по полях, в лісу і збирали “їжу” – насіння лободи, листя клену, перетирали і пекли “листяники”, варили з гички чи бур’яну юшку і їли. З молодшим братиком (5 років) ходили в колгоспні яслі, заради кусочка хліба, який там давали.
Дорога від садочку була довга і братик по крихті щипав кусочок і їв, не витримував і не міг донести додому. Вона ж щось приносила. Так сім’я вижила. В селі був випадок, що мати зарубала свою донечку, 10 років, склала в погребі в відро і так збиралась мабуть вижити. Моя мама пам’ятає як ця жінка йшла по селу з тим відром, її заарештувала міліція. Більше її, тієї жінки ніхто не бачив.
Мій батько – Моренченко В. Т. проживав у селі Кожарки Чигиринского району з матір’ю, дідусем і бабусею. Вижили всі. Мати ходила в колгосп на роботу і приносила кожен день всім по великій житній галушці. Але пам’ятає, як уже влітку 1933 року, коли хліб ще був недостиглий, люди не витримували їли зерно і помирали або наїдалися раптово і теж помирали.
Мама теж про це згадувала, що дідусь дуже слідкував, щоб їли маленькими порціями і довго ще згадували, що коли бабуся запитувала, що будемо варити їсти, то мама, казала: “Казан затірки”. В печі варили їсти в казанку, а затірка – це страва з борошна, капали водички і розтирали, борошно скачувалося в кульки і потім у воді варили.
Мати мого чоловіка: Дяченко М.О. теж розповідала, що їх було в сім’ї 11 діток, вижили вона і сестра, але через хворе серце померла молодою. Бабуся і дідусь чоловіка вижили. Але в бабусі сухожилля на руці було пошкоджене багнетом, яким вдарив її “уповноважений” з районного центру, коли вона не віддавала останній клуночок гороху, адже на печі ховались 11 дітей.
На запитання: чому на їх думку був голод, всі відповідали, що не розуміли чому, врожаю було достатньо, щоб не голодувати.