Місце запису: с. Осипенко (Новоспасівка), Бердянський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 04.11.2008 р.
Хто записав: Мамикіна Марія, Приходько Максим.
Респондент: Медвинська (Даниленко) Віра Мефодіївна, 1919 р.н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Осипенко Бердянського району Запорізької області.
В сім’ї була найстарша, а всього дітей було 6. У 30-х роках батьки працювала в колгоспі. Жили бідно. Помилково нас записали в куркулі і приїхали забирати добро. А у нас крім 6 дітей та гарбузів нічого не було. То сільський голова дуже обурювався, що вийшла помилка. А сім’я материної сестри була бездітна і жила по сусідству, були зажиточні. Коли почалась колективізація, виїхали з села, а на господарстві залишили племінницю. То у них під час розкуркулення забрали худобу. 32 рік виявився неврожайним, бо була засуха. То ми, школярі, після уроків ходили збирать по полях колоски, щоб допомогти колгоспові назбирати потрібну кількість зерна. Дуже скрутно було зимою, коли не було ніякої зелені (трави). Найменша сестра ходила на хутір аж під Бердянськ, щоб на кухні взяти картопляного лушпиння. Ми його мили, а тоді пекли або сушили в печі. Збирали ракушки з річки, щоб їсти. В ту зиму було дуже багато мишей, вони злазились у хату і бігали прямо по нас. Із сім’ї помер брат (Даниленко Віктор Мефодійович). Тих дітей, які опухали забирали в больницю, бо там раз у день давали суп. Але брат не вижив. Хоронили померлих родичи. Ми не змогли вирити нормальну могилу, тому підрили чиюсь свіжу могилу і так і поховали. Іноді нам помагала тітка із Запоріжжя. Вона працювала у магазині і привозила нам сухарі. Весною стало легше, бо в річці з’явилась риба, а в морі тюлька, та і корова давала трохи молока. Тих, хто ходив у школу підгодовували, давали юшку, благодаря цьому держались. Мама в городі на базарі міняла одяг на льон. З льону пекли млинці зеленого цвету. Багато людей померло весною, коли з’явилась тюлька, бо за время поки пішки дойдуть з Бердянська риба протухала….