1. Місце запису: cело Олександрівка Олександрівський район Кіровоградська область;
  2. Дата запису: 8 травня 2008 рік;
  3. Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
  4. Респондент: Медведєв Олександр Сергійович, 1923 р.н., народився в селі Млинок Онуфріївського району Полтавської область;

Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Млинок Онуфріївського району Полтавської (нині Кіровоградської) область.

До 30-го року в нас було значить батько й мати. Сестра моя 19-го года рождєнія – Ніна, потом Володя був брат 22-го года рождєнія. А вже аж у 30-му годі ще одна моя сестра була родилася.

Яке це село було?

Село Млинки Онуфрійського района і тоді ми були Полтавської області.

А тепер Кіровоградської.

Да, щас Кіровоградська.

І як жила сім’я? Чим вона займалася? Це ж колгоспу ще не булло.

Да, не було колгоспу. Батько робив у кузні. В нього кузня своя була у нас в дворі була построяна. І батька ремонтірував усе, хто шо приносив. Вози якісь там реманент сільського господарства, другий який був. Ружа носили батьку ремонтірував, потім патіфони, громофони в основному громофони тоді були. Батько сам слєсар хороший був. Ну жили ми шоб сказать багато, то нє… так собі.

Крім кузні ше чимось займалися? Ше хазяйство якесь чи поле було?

Земля у нас була. В батька шість гектар, якраз навпроти нас. Дід Матвій – батьків батько він мав свою лобогрійка і самоскитку, і оцю машину котору привод для… кіньми молотили і оце маленьку машину. То батько в нього брав оце ж вони все робили. Коні були.  Нас тільки одна коняка була ми спрягалися з другими і орали. Це я знаю. Бо я ше малим пацаном пас коні.

Ваша сім’я вважалася заможною?

Я б не сказав шо заможня, но не зовсім бідні як були другі. Мати була в мене мадістка – шила, заробляла коєшо грошей, а батько в кузні. Так шо всігда водилася копійка, а другі то не мали. А так батьки трудилися як треба було і так жили. Знаю шо оце зразу були позвозили туди корови і коні все, а потом через время позабирали отуда. Не понравилося чи я знаю шо там… забрали обратно. А потом уже начали збирать примусово, а в кінці от перед тридцятими годами, то начали усіх забирать. А хто не слухався, то того висилали, розкуркулювали як називали…  хоть він і не куркуль був.

Ну, а в Вас шо забрали? Чи забрали чи ви самі… сім’я добровільно здала?

Ми… батько в колгосп не йшов тоже зразу. А потом баче, шо там був Сергій Матвійович Воронець він був секретарьом партії у селі в нас. А він дуже харашо дружив з батьком. Та й каже «ти давай одсюда виїжай, бо тебе каже посадять і будеш ти після того бєдний зовсім». То батько поїхав і робив в Дніпропетровську на заводі імені Петровського слєсарем. Там декілька год пока це все затихло. Вже колгосп організували, а потом батько приїхав і начав робить в колгоспі.

Але ви всі інші сім’я жили в селі?

А ми жили в сім’ї, да. Батько хотів нас забрати, а мати не схотіла їхати. А хотів він забрати нас в Дніпропетровську область. Квартіру дають, а мати не схотіла, а чого я вопшем не знаю. Не пожелала їхати туда.

Я в школу пішов. Це ж я в 33-му ходив уже в третій клас чи в четвертий не знаю. Це ж мені вже десятий год був. Я в сім год пішов у школу.

А яка школа була?

Початкова школа – це хутір Морозівський там не далеко було. Ольга Василівна була учителька така дуже хороша. Вона там і жила, а в другій половині оце був клас, де вона нас учила.

А в класі у вас багато було дітей?

Було нас по моєму 28-м чоловік в класі.

Це до 33-го?

Да, до 33-го.

А після голоду?

А після голоду я знаю шо в третьому касі нас уже набагато менше було учинеків. В 33-му дуже багато вимерло людей. І в том числі і діти померли. Точно я вже не можу потому шо тоді совмістили. У нас це була там хутір Морозівка і участки там де це… там школа була і тут, а тоді совмістили їх. То класи видно були не малі я толком не скажу вам по моєму 22-а нас було в другому класі.

Молюски такі здорові були. Уліток багато було, а тоді виловили, що не стало зовсім. Не тільки я ловив. А молюски, то мати їх в макітру наляє кип’ятком… вони саме порозкриваються, ложкою повигортав отуда, помиє оце все. Як галушки були. Це дуже часто було таке. Бушлі ловив я. У нас там ліс був недалеко і вони на деревах мостили гнізда. Вони здорові такі, знаєте птичку таку? Вона десь така як лелека, така по величині. Тільки вони мостилися в таких місцях, де трудно було долізти. Я раз чуть не вбився. Гілка обірвалася, добре я вспів вхватитися за другу гілку і після того зліз. І після того більше не ходив туда побоявся. Оце в однім гнізді четверо п’ятеро бушлят. Беру з собою додому, патраємо їх і робимо м’ясо. Так виживали, а шоб цього не робить, то повмирали б всі ми.

А коли забрали вперше у вас? В 32-му чи раніше? Як це було коли позабирали харчі з хати?

Помоїму це діло було з осені 32-го года. Оце все не тільки в нас позабирали, а в багатьох. У нас іще шо було, шо батько в кузні, де проходили одвірки батько вирив яму і таку бочку туди поставив і насипав пшениці. Потом там ходили і так приходили, штиряли там кругом, а тут якраз не попало туди. І так осталося. І те також спасло, шо там більше центнера може було пшениці. А вже тітка Наталка од нас через хату була, ті у скрині на городі заховали пшеницю. І хтось доказав, видно хтось бачив і доказав де іменно. Прийшли вирили, ну там скриня велика десь центнерів сім може було. То забрали все чисто. А тоді в хаті їх з печі тоже витягали шо зварене і виливали і дітям не давали. П’ятеро дітей було.

Восени 32-го забрали перший раз, а після того ще шукали?

Та декілька раз заходили провіряли в кого шо є. Треба було б шоб всьо время здавали, а як не було, то приходили шукали і забирали. Тьотка Настя оце двох старших дітей взяла і одвезла в Кременчуг на базар покинула, а троє цих дрцгих шо вдома були, ці всі померли. А Іван Оксентійович Клітка там в нас був далі туди жив там було шестеро дітей, то вони тільки одного Хфедора… давали йому їсти, а ті п’ятеро вмерло і то осталось одно, Хфедір остався.

Батько в 33-му повіз і Білорусію свої речі, которі хороші були, материні – обміняв на муку. Привозив муки. Оце знаю перед тим оце в нас вже должно було буть спіле вже зерно… оце видно в маю чи іюні… Бо я знаю шо батько був привіз три ножки було батько зробив над дверима поставив і варили галушки з тієї муки шо батько привіз.

Через толоку до школи там хат не було, то це дивлюсь один лежить, другий лежить мертвий, третій лежить мертвий. Не було кому прибирать. А потом приїджає підвода забирає, а як немає барками чипляють за ноги і тянуть в общу могилу. Я сам лічно бачив як це робили.

А що таке барок?

Той що чипляють для коня для воза. Барок ото по старонке, а то крючок такий до крючка причипляють мотузоч і тянуть.

Просто турпи тянули…

Да, по землі прямо. Оце як не було тягти, то вони тягли по вулиці просто.

Це прям до підводи чи коня?

До підводи і тягли. Вирита могила була  і скидали туди всіх підряд.

А ви бачили цю підводу?

Конєшно бачив, а чо це я не бачив. Дядько Йосип, четверо дітей його вмерло. Дід Матвій тоже вмер хоронили.

Ви кажете хоронили, а якийсь обряд при цьому здійснювали?

Ніякого, хто як мог. От там рили, вкладали і всьо. Не було такого шоб там шось, свої рідні соберуться, хто там в состоянії був це діло робити.

Ні поминок не було нічого?

Нічого. Абсолютно не було нічого.

А от плакали при цьому? Чи як?

Рідні конешно плакали, а другі близькі тоже сльоза на глазах була. Но людей не багато було я вам скажу. Це сім’я і знакомі, близькі родичі могли це робить. Як сійчас оце похорони, то тоді і близько не було нічого такого, совершено не було такого.

А домовини не робили?

Може когось я не бачив, но большенство которих в ями ложили і всьо. Якщо то, то в ряднину замотають і всьо. В кого було може робили, но я такого не бачив не помню.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду