Місце запису: с. Ненадиха, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 17.09.2005 р.
Хто записав: Півень Тетяна Андріївна
Респондент: Марунич Андрей Карпович, 01.01.1920 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Марунич Андрей Карпович, проживав у селі Ненадиха Тетіївського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
Це я добре пам’ятаю, бо з цих років я 13-річним пацаном став круглим сиротою.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Це ж уже вияснили. Трохи і неурожай, але все було зроблено – заплановано.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Ходила бригада активістів, виконувала наказ.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не помню вже, пацаном був 13 літ.
Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Напевно ж мали, але вони їх не показували, всі знали хто ходить, що то з комісії.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Чув, що висилали куркулів, вигонили з хати.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Я зброї не бачив, як до нас приходили. І не помню, щоб тато розказували.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Ховали люди де могли, як побачили, що з них висотують усе і діти голодають.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Розказували за Мамочку (це її прозвище), ну і других. Шукали і на печі, і в хліві, кругом, де можна було сховати.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Приходило по кілька душ, що є – віддай.
Де можна було заховати продукти харчування?
Де б не заховав, то найшли б. А в нас була велика сім’я, з 8-ми дітей, то й позабирали все.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Люди збирали бурякові кузки. За 100 гр. кузок давали 100 гр. хліба, то такий був хліб – одна назва – з трави або сої. Цей хліб називали магар. Кузки палили, але діти хитрували, добавляли впереміш інших або мертвих – щоб дали швидше хліба. Сестра Тетяна Баранчук з чоловіком ходила на роботу, жила в Дубині, а я глядів її сина Івана. Там давали їм пайок за роботу.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Не брезгували і цим.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Да думаю, що це те, що хто найде колосків, візьме додому, то запроторать у тюрму, що рідко хто вертався додому.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Нікому немона було нічого збирати, все охоронялося.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Помню ніби був такий Харук, а вообще, то наші з бідняків активісти.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Ми жили зажиточно, було своє поле, його називали Карповим полем, було чим робити. Важко робили, от і мали все. Забрали все, хоч і не хотіли.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
А змушували, було все – і не стало нічого, забрали, осталися голодати.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Тато дуже жалів худобу, але мусіли коритися, де ти її дінеш.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Забирали, а в який там час, хто зна?
Скільки разів приходили до хати?
Скажуть, що ще треба зібрати з куркулів зерна, то йшли знов.
Коли почали помирати від голоду?
У селі був великий голод. Але найбільший голод розпочався в 1933 році, а вмирало найбільше весною.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
З 8 дітей в сім’ї за голод померло четверо – два брати і дві сестрі, і батьки померли. Я остався круглим сиротою. Був якийсь приют, мене хотіли забрати, але сестра старша Марта не отдала, я жив у неї.
Хто не голодував у селі і чому?
Не знаю, помню одних голодних, замучених.
Хто зумів вижити?
Я зумів, ще дехто, так Бог дав, чудом.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Виживали самі як могли.
Які засоби вживали до виживання?
Коли зовсім несила було терпіти, я і, ще як була жива, мама, пішли зимою до скирти, потрусити солому – може де найдеться якесь зерно. Скирта була далеко від села, трясли солому довго і не найшли нічого. Зірвалась буря і ми заблудилися. Їхав конем дядько з Денихівки і найшов нас, бо ми вже замерзали. Мене посадив на віз, а мама бігла, щоб зігрітися. Я сильно перехворів потім. Іншого разу я із старшим братом Сашком ранньою весною пішли шукати щось поїсти і найшли коня, він замерз стоячи в снігу. Тоді нарубали мяса мішок і люди рознесли його по домівках, коня того. А ще з братом ходили довбати морожені буряки між рейсами (коло заводу), сушили їх, варили чай з них, пекли мілясники, варили цукерки, від яких ще більше хотілося їсти. То вже розкіш була.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
В селі яка допомога? Всі пухли, голодали. А от у дружини Галіни (вона розказувала) у мами Ганни був брат в Росії, сестра в Молдавії, сестра в Білорусії, родом її мама з Брянської області і її називали кацапкою. Так вона рідним писала, що тут робиться, там дуже дивувалися, бо в них голоду не було. Брат Гріша був художником, він висилав її картини свої, а вона їх тут продавала або міняла на продукти, ходила в місто. Не завжди й доходили ці посилки. То помер в жінки один тато з голоду, коли їй було 7 років в той час.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
Навесні їли різний бур’ян, коріння – і хворіли ще дужче. З буряну пекли маторжаники, з лопуха коріння солодкувате, а з блекоти поїси – ставало погано, як п’яніли. Їли лободу, пастернак. З лісового ставка жабника діставали з очерету корінці. Той ставок весь був переритий, сушили їх, робили муку, пекли млинці. Коли вродило молоде жито, ця баба Клочнівська (тоді це дівчинка) вгостила мене зеленкуватим хлібом. То був найдорожчий хліб, смак якого помню й досі.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Поїли все – котів, собак, все що можна. Ніхто не мав права заколоти свиню, якби вона була. За все тюрма.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
По селах ходили чужі люди міняли, їх часто вбивали, або вони вмирали на шляху. Багато не видержували, йшли з села в пошуках їжі, кращого життя.
Чи був голод у містах?
Напевно не було.
Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Це така скупка вещей, золота, цінного.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Читав я десь, що смертність людей в 1932-33 роках перевищила у декілька разів втрати на фронтах Великої Вітчизняної війни. Нема майже сім’ї, щоб хтось з неї не помер з голоду, багато сімей вимерло повністю всі до одної душі, не соталось даже таких фамілій, не продовжився рід. Село було дуже людяне, вулиці великі, ох, багато людей вимерло. Тільки з нашої хати 8 душ померло. А то сусіди – Деркачі 5 душ, Сломінських сім’я, Кущів сім’я.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Коли я жив у Дубині у сестри, то з Ненадихи прийшла мама і сказала, що нема вже у мене батька, 2 сестер, брата – померли. Таке робилося, що сестра боялася за мене, бо появилися випадки людоїдства і мама забрала мене знов в Ненадиху, додому. В селі не чути було, щоб хтось когось з’їв. Але говорили, що траплялись випадки, люди ходили як дурні, рилися по смітниках, сходили з розуму. Так Погорілого Миколи баба, а моєї дружини тітка, теж помішалась умом, страшна стала. Розказували випадки всякі як їли людей, але в селі не було про це чути, то й не казатиму, хто казав за ті випадки. Людоїдів забирали в тюрми, які були забиті нещасними і «ворогами народу».
Де і хто хоронив померлих від голоду?
В селі були спеціально гробокопачі і збирачі, вони збирали по селу мертвих, скидали по кілька душ в яму – кого як попало. Возив Кузьмик Корній. Ховали де середина на новому кладбищі, рідко хто знав, де хто похований, звозили щодня, а ті вдома канали. Пам’ятаю ще чоловіка Мину (не знаю, як правильно звати), який до голоду приїхав з Америки, привіз трактора і помагав людям, хоч був і зажиточний, але був добрий. Почався голод і він сам собі поїв свої пальці, так і помер.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Цим людям за цю роботу давали по 1 кг. хліба в день.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
А так же, відоме, тільки де іменно хто, не всі відомо.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Аякже, завжди поминаємо, помнимо всіх нещасних, замучених.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Зараз в церкві поминаймо. А за влади і церкви не було, була фактично під клубом, то просто якимось складом. Але ми завжди помнимо те горе.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Ну да, спасибі, вже є.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Є великий хрест на кладовищі, де їх сховано.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Думаю, що молодь знає, бо розказують і дітям, внукам згадую тей ад страшний.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Скільки пройшло, що вже говорити? Були такі, винищили українських селян.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).