Місце запису: м. Канів, Черкаський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 25.06.2005 р.
Хто записав: Петренко Антоніна Михайлівна.
Респондент: Марченко Катерина Захарівна, 1921 р.н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживав в селі Курилівка Канівського району Черкаської області.
Чи пам’ятаєте Ви що був голод у 32-33 роках?
Дуже добре пам’ятаю. Мені було 11 років і дуже добре пам’ятаю 32 рік – була сильна засуха, сильна засуха. Я жила в селі. Тато косив, мама в’язала за ним снопи, а я помагала мамі, загрібала за ними. Пшениця була, ну, не більше 60 сантиметрів вишиною, і колосочки були по 2-3 зернинки, це я дуже харашо пам’ятаю. 32-й рік не був голодним, не був, а от уже 33-й рік дуже, дуже був великий голод, начиная з марта, з березня, з березня 43-го року (33-го) і десь до іюля, як уже началась картошка. Молода картошечка, шо вже могли ми підривать і добавлять до того бур’яну, шо ми із березня-місяця варили. Я виросла у великій сім’ї, нас було, виросло 7 дітей і батько і мати, це 9 душ, сім’я. Ну, у сім’ї в нас ніхто не помер. Ми ходили дуже, дуже худі такі, але ми піталися лісом. Ми із сестрою, вона старша од мене на два роки, бо старші ходили на роботу щоденно.
У колгосп?
У колгосп ходили. І увечері, хто був, давали по 100 грам борошна. Ішли з роботи і приносили по 100 грам борошна. А ми із сестрою цілий день трудилися, щоб накормить усіх, хто прийде вже з роботи. Ми рвали листя із липи, сушили – сонце було таке, все время було якось так, що було сонце таке, ми сушили, в нас була ступа, та шо товкти пшоно там, все, ми це листя сухе товкли в цій ступі, сіяли на густе сито і насівали ночви, те що було колись місили в ньому тісто, пекли хліб, то ми оце ці ночви должни були насіять оцієї, оцього борошна – з листя, з липи. А тоді ввечері, як уже приходили, то тоді добавляли оту муку, що давали, і в мами було, сохранилося кусочок воску. Вона тим воском мазала сковороду і пекла такі лєпьошечки із оцього тіста. Це був такий хліб. А варили ми – рвали у лісі, була така пшінка називається, жовтеньким цвіте, кругленькі листочки такі. Ми корзину наривали цього листя, здорову корзину, крапиви листя і була така жовта лобода, вона кругом росла, по всяких межах там, жовта така. І оце оцієї зелені ми наривали здоровий сулійник, так називався горщок такий здоровий. І вода – і більш не було нічого. Це ми його варили, густо варили. І коли приходили вже з роботи, ми їх кормили оцим. І це було щоденно, щоденно і оставалося на ранок, щоб поснідали і йшли на роботу. Це було, така була у нас піща до іюля місяця. Як уже начала картопля цвісти, начала одцвітаться, мама виділила нам одну грядку, грядками садили, картошки, що ми мали із кажного кущика видовбать одну-дві картоплинки, щоб кажному було уже по 2 картоплинки. До цього всього, до цієї всеї зелені і ми оце кидали вже оцю молоду картоплю. І оце уже в іюлі-місяці ми щитали, що це вже було не голод.
Багато людей повмирало в селі?
Я б не сказала, що багато. Ну, померли.
А хто їх хоронив?
Ми хоронили.
Просто близькі, сусіди, родичі?
Близькі, сусіди, сходилися і всіх хоронили. Ніхто не похоронений не остався.
А хто приходив забирать хліб, інші продукти?
Я вам зараз скажу. Це 32-й рік, у 32-му році, у 33-му ми оддавали… були ж налоги наложені. І м’ясо треба було здать, і яйця і молоко. Ну вобщем, усе треба було в налоги здать. І колгосп должен був здать хлібозаготовку, те, що наложено було. Ну то те що зібрали у колгоспі треба ж було здать і в колгоспі не оставалося уже на… ну дали там шось трішечки, те що осталося, роздали, так ото нам хватило десь до березня-місяця. По чуть-чуть, дуже економно. Ми 32-й рік, уже оце до березня 33- го року дуже економно питалися. От, а потом, ну вобщем ті налоги, которі були наложені в 32-му році, колгосп виконав, виконав. І люди, я не буду казать за всіх, я скажу за себе – ми годували дуже багато кролів. Кролями оддавали м’ясозаготовку, те що було наложено. Нам сільська рада принесла ще добавку – у нас іще оставалися кролики, то ми оставили тільки одну кроличку і одного кролика для заводу, а то оддали усе. І ми розрахувалися. От, за 32-й рік. І потім молоко ми виносили все, те що положено було. Ну курей уже, те що положено було, можна було, а потом курей уже в нас не було, бо вже сильно голодали, то вже, як то кажуть, різали по чуть-чуть, щоб спастися.
А були в селі такі люди, що не голодали? В яких усе було?
Ну, сказать за когось, я даже не можу. Ну, це був у нас голова колгоспу, то це я знаю, що вони не голодали і комірник. То ж там те що оставалося, то може вони так і не голодали, як ми.
А що таке закон про п’ять колосків? Чули ви таке? Був такий закон?
Ну, я конечно, це дєтство було… ну я помню, що було заборонено збирать колоски, збирать колоски. Це уже у 33-му році. Ну урожай був обільний у 33-му році. Обільний. Я тоже це помню, бо тоже ходила, помагала. Уже колоски такі були, наповнені, і все. І огород був, огородина була дуже така вже дорідня. Усього ми в 33-му році назаготовляли, так шо вже в 33-му році, дальші вже, ми не голодали.
А ви знаєте, що таке „Торгсін”?
Ну, я прекрасно помню, тато все время нам розказував, що ми должни усі ці заготовки віддавать, тому що будується велика будова „Дніпро.. Дніпрогес, Запоріжська Дніпрогес”. Я ще помню трошки і вірш був „Дніпрельстан”. Так називався заголовок, як січас бачу, в книжкі написаний, що „цвіте червона Україна, об берег.., об високий берег б’є вода. І будується велика будова, “Дніпрельстан”. Оце помниться мені таке, аж зачервонілася. Канєшно, я не помню всього…
А мінять нікуди не ходили? У містах як тоді жилося, лучше, чим в селі?
Я… у місті ніде не була. З Куриловки нікуди не виходила і не виїзжала. На нашій улиці сім’ї були великі. Як у нас було, напрімєр, 9 душ сім’ї, то рядом було 7,5…
Скільки всього дворів?
У селі було 340 дворів.
І скільки з них померло? Багато померло?
Я напрімєр, знаю тільки 6 чоловік. У селі 6 чоловік. Село я все знала.
Добре, а ділилися люди продуктами, сусіди, родичі ділилися?
Ділилися, поки були. У нас, напрімєр, поки шось було, допустим, здорова бочка була бурякового квасу, з буряками. То це вже як у нас більше нічого не було, а ще були ці буряки, то ми давали сусідам. Бурячок і квасу, аж поки вже й у нас не стало. Ну ми ділилися кожний день. А так більш продуктів ніяких у нас не було, щоб було уже ділиться. Оце єдине. У школі, ми ходили ж у школу, то у школі нам варили, сніданки варили – або затірка, або суп із линзи – линза – це чечевиця так називається, або гороховий суп. Оце кажний день, поки ми в школу ходили, оце нам давали сніданок. То це навєрно із-за того ми так таки ж і вижили. Поки аж школа була, все время варили затірку. Колгосп видавав оце що в нього було, видно, і нам оце давали. От.