- Місце запису: село Махнівка (з 1927-го до 2016-го рр. с.елоПетрівка) Борзнянського району Чернігівської області;
- Дата запису: 18.08.2003 р.;
- Хто записав: Люткевич Світлана Іванівна;
- Респондент: Любов Семенівна Мандрина, 1936 р.н., народилась в селі Петрівка Борзянського району Чернігівської області.
Під час Масового штучного голоду 1932–1933 років проживала в селі Петрівка Борзянського району Чернігівської області.
(У свідченні збережена стилістика та мова респондента).
Чи пам`ятаєте ви, що був голод у 1932-33 або у 1946-47 роках?
В 1933 мене ще не було, а 1946-1947 помню що страшно, про таке згадувать. То ще тільки заболіть можна. Страшне що було.
Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки чи забирала урожай влада?
Государство нічого платило, робили даремно, як могли. Протягом року нічого зарплати не давали. В кінці року зарплата була . Були великі налоги. Аж до 1952 року не було. А врожай був. В океани, да в моря висипали зерно. А людям не давали. Скільки людей загубили.
Якщо відбирали у людей, вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Поліцаї ходили і сільські люди.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда за приховані зерна?
Не знаю чи були, але доносили.
Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Та хто ж їх провіряв. Люди були такі залякані, що й не питали.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, вигнання, арешти?
Людей у хатах вбивали, здівались як могли. Як проти власті, що скажеш то зразу й судили на 15 год, і не вертались і вбивали і на Соловки висилали. Тут як усе розказати так і до ночі не розкажеш.
Як люди боролися?
Хто як міг. Поліцаї як на кого злі були, вночі приходили вбивали. Тоді ж власті не було, законів не було, не було кому й пожалуватися.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Нічого ми не ховали. А куди ж нам було ховать? До того не ховали, а тоді забрали, нічого й ховать.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали. Варили таке вже червями, з порчених продуктів. Квасолю варили, що вже год п`ять лежить, коричнева аж в середині поробилась.
Забирали лише продукти, харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Забирали все що було і одяг, і обув, і з нас поздирали. Нас було троє діток. Оставили повністю голими і босими. Вимели все. Забирали все готове, вже привезене, (…)
Що таке закон про “п’ять колосків”? Чи чули ви про нього?
Закона я не знав, а ставили об`єзчіка, такого душогуба, що колгоспи забере ще й дасть. Як по голові, чимось то й убив. Котят наїздив, розтоптував.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Об`єзчики називались стерегли тоді навіть навіть солому. А люди соломою топили, бо більше нічим було. Носили її за три кілометри. Вбивали навіть за солому. Бувало що об`єзчики вбивали й своїх племінників. Вночі й не видно.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Добровільно йшли мало, інших змушували.
Як змушували людей іти до колгоспів?
Хто не записався в колгосп, звались індуси. Хати їх розкидали, їх ссилали. Спочатку щоб заставить іти забирати всю худобу.
Де переховували худобу, щоб не забрати в колгосп?
Ми нічого не ховали, у нас нічого не було. Вмели все як вітком, нічого не оставили. Нічого я хорошого не застала. Війна й голодовки. До 1953 року доба ніякого не було в моїй сім`ї
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Ходили ввечері
Скільки разів приходили до хати?
Поки все не повимітають.
Коли почали люди помирати з голоду?
Да зразу як усе позабирали, а взяти було ніде. В магазинах після війни вже нічого не було. У людей хліба не було. Їздити за сто та за двісті кілометрів, щоб купити пуд якийсь картоплі. І солі не було. Їли не сіль, а добрива. 100 рублів за стаканчик.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Та сиріт було багато, лежали попід тинню опухлі.
Хто не голодував у селі і чому?
У кого була велика родина то й крали. Ті й жили краще й не голодали.
Хто зумів вижити?
Ті хто мав хоч якусь підтримку.
Чи допомогли люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Ніякої нам допомоги не було і не на зернину. Багаті запрошували на роботу за харчі. Десяток картопляни за день саповки.
Які засоби вживали до виживання?
Хто як міг так і заробляв на їжу, вже не мало такого, не уявляєте, будете читать як дитям казку. А як я пережила це, то вовік цього не забуду.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які теж голодували?
Родичі були, родичі були справніші, багаті. Але нічого, і стакан молока ніколи ніхто не дав. Вони тільки себе знають.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Їсти ж було нічого повністю. Листя їли з будь-якого дерева, або тільки не гірке було. Попробуєш та й їсти ж. Хліба не було. З ячменю або віки таке гірке пекли не можна їсти. Не дай Господь. Що його робити було. З віки з овсом та ячменем пекли коржі, а вони ж гіркі, його їсти не можна. Травили людей як могли. А тепер здоров`я нема. Робить не можна, одна осталась. Оце таке й життя. Хіба це життя? Ніч настає, не знаю, чи доживу до ранку, чи ні.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Мабудь можна, раз їздили.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Всі лежали, больні були, піхлі лежали з голоду помирали. Лікарів не було, лічить було нікому. А хто ж считав скільки людей загубили. Оце таке життя було.
Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?
Були випадки людоїдства. Сестра вбила сокирою рідного брата, бо той їсти просив. а потім кажуть, його й їла.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Дітей в садку ховали, людей в ямки як кидали, голих без нічого. Ховати ніхто не хотів, бо всі лежалі пухлі від голоду.
Чи платили тих хто займався похованням померлих?
Да хто там платив. Хіба що родичі як домовлялись з тими, що яму копали, то домовлялися за харчі.
Чи відомі у вашому селі місця місця захоронення людей від голоду?
На общому кладбещі ховали.
Чи поминають їх на ‘Проводи’, “Гробки”, ‘Зелені Свята’?
Як хто має живих родичів.
Чи згадують і поминають померлих від голоду у церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Окремо не поминають.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є, а куди відноситься не знаю.
Чи встановлені в селі хрести, пам`ятники померлим від голоду?
Не встановлено.
Чи знає сучасна молодь села про голод 46-47, зокрема чи розповідали ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Внуки питали , я їх учила, розказувала як в школу ходили по очереді з сестрою, бо не було одягу і взуття. Загадувала їх щоб гарно вчилися.
Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Це все залежало від власті, від руководителей конечно, вони самі зробили людям таке життя.