Місце запису: с. Петрівка, Сватівський р-н, Луганська обл.;
Дата запису: 2 квітня 2008 року;
Хто записав: не зазначено;
Респондент: Малік Параска Тимофіївна, 1922 р. н.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Петрівка Сватівського району, Луганської області.
В 1932 році мені було 10 років, сестрі Уляні – 8 років. Брат Ваня (2 роки) та менша сестра (1 рік) померли з голоду.
Батько Гончаренко Тиміш Омелянович робив в колгоспі коло телят, в день давали йому по 300 грамів хліба. Щоб сім’я не голодувала, батько разом з кумом купив на базарі лоша і зарізали його. Через тиждень приїхала міліція і забрала батька до тюрми (лоша виявилося краденим). З тюрми батько вже не повернувся.
Весною 1932 року мати покинула нас, поїхала на заробітки. Нам з сестрою сказала, щоб ми йшли до контори, а звідти нас повинні були відправити до інтернату. Ми не пішли, залишилися на ціле літо й осінь самі. Збирали колоски, жарили їх і їли, рвали лободу, збирали мерзлу картоплю та квасолю. Дуже боялися об’їзчика.
Восени, коли випав сніг, ми з сестрою ганчірками пообмотували ноги та й пішли за три кілометри до контори. Виконавець спитала чиї ми і завела нас до контори, біля груби обігріла. Потім приїхали голова колгоспу та голова сільради, також розпитували чиї ми. Голова сільради вийшов і приніс нам хліба, переділив пополам і такий смачний був той хліб, що не передати. Потім розсильна забрала нас до себе ночувати, а вранці нас на санях відвезли до інтернату. Незабаром приїхала мати, але нас їй не віддали. Вона поїхала знову на заробітки. Пробули ми в інтернаті 2 роки.
Приїхала мати, забрала нас і пішла працювати в колгосп, а ми пішли до людей в найми.
В колгоспі робили за трудодні: 3 дні відробив – поставили трудодень, на трудодень давали 200 грамів зерна.
Тітку за торбу колосків (3 кг) посадили у в’язницю на 3 роки.