Місце запису: с. Ємчиха, Миронівський р-н, Київська обл.;
Дата запису: 2003;
Хто записав: Павленко Олена;
Респондент: Макарченко Тетяна Степанівна, 1934 р. н.
Під час масового штучного голоду 1946-1947 рр. Макарченко Тетяна Степанівна, 1934 р. н., проживала у селі Ємчиха Миронівського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Не тільки пам’ятаю, я ще й часто згадую його, то не дай Бог пережити оце ізнов. Ох і ж лишенько. В 33-му мене ще й на світі не було, бо я ж із 34-го року (на рік пізніше від цього ж Голодомору), а бідні люди, а шо ж вони їли!? А це ж усе совєцька власть! Аякже.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Було всього: і неурожай, та й суша, собірали і дань з цього бідного люду, але із цим мирицця можна було ще. Але ж Сталін сказав, щоб цих людей подавили, як клопів. Оце й мали.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
А власть наша гнилява. Давила людей до останньої зернинки. І чого вони зненавиділи це село (не тіки наше я маю на увазі, а всі-всі села), в городі такого не було страшного, як тут творилося.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Конєшно ж були, вони б так даром не доносили на своїх односельчан, шось мали.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
А приходили активісти до двору, і як почнуть нишпорить попідрах. Скрізь винюхували, як пси оті. Наші активісти нічого при собі не мали, ходили без якіхось бумаг. А нашо вони їм?
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
А може кого й висилали де, а у нас у селі нє – не було такого. Та й арештів таких не було: ото садили у холодну, а там як вже Бог дасть: чи вийдеш живий, чи з голоду здохнеш, як собака ота.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Ти знаєш і не бачила ніколи. Мабуть, шо нічого й не було. Ходили без пістолетів.
Як люди боронилися?
Всі їх боялися, як чорт ладану, то хто там буде борониться. Це якщо ці активісти ходили по одному до двору, а то ж табуном цілим.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Нє, нічого б ти ніде не сховала, бо як не найдуть партіяни, то донесли б на тебе, а у нас у селі було таких багато (Хотина Журавель, Марко Томіленко, Уляна Пампушка й інші ще), що зробили б донос, а тобі ще й одбріхувалися давай, шо це ж наче не вони, а чужі люди.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
А ходили ж по дворах активісти партійні і вони обшукували і у повітці, і у коморі, заглядали у все шо бачили. Гарно обшукували погреба, бо думали, шо такі люди дурні, шоб у них під носом покласти!?
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
То я ж казала вже, то були партійці і ходили вони по чоловік 7-8 до дворів.
Де можна було заховати продукти харчування?
Та це ж ти мені вже наче загадувала. Скрізь найдуть! А як найдуть, то ше й хуже буде тобі.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Хіба ж то їда, яку давали в колгоспі? То ж юшка вода одна з малюсіньким кусочком картошки. І маленький кусочок хліба. Зрідка давали кусеничок гірка, та й той був вже гнилий. Коли-не-коли давали колгоспникам сухарики по два штучки, не більше.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Як нічого не находили з продуктів чи худоби, то забирали і одежу, і відра.
Що таке «Закон про про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Сталін його написав, бо хотів шоби люди не крали із полів і колгоспів нічого. Ото за ті п’ять колосків і садили у тюрми. Шо ж ти зробиш, як їсти кортіло кожному, а де ж ше взять, як не вкрасти!?
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Ніхто ніколи не розрішав, але люди крали шо хто зможе.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
А сторожі, а хто ж, їм за це платили гроші. А вони як кого упіймали, то рідко відпускали додому, в основному садили у тюрми за гнилого помидорчика чи цибулинку.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Йшли в колгоспи самі, бо думали, шо стане легше жить, та не тут-то било.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували і насильно людей іти в колгоспи, бо треба ж комусь було засівати, орати, збирати врожай. Дивиться й на фермі за коровами, й кіньми хтось же ж мав. А хто ж усю грязну роботу у колгоспі робив би? Думаєш партійці пішли б туди!?
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Її швидше з’їдали люди самі, або вона здихала з голоду. Це ж скотина, її зараз не нагодуєш, а тоді, де це того корму було настачить?
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
У них не було того грахвіка. Так ото коли прийдуть, тоді прийдуть.
Скільки разів приходили до хати?
Ніхто не щитав рази. Та й хто зараз вже тобі згадає скіки разів приходили до хати? Це було давно, так і вже багато чого позабували.
Коли почали помирати від голоду?
Як не стало шо їсти, не можна й вкрасти, то люди почали пухнуть з голоду. Деякі перш чим померти, то божеволіли.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Маленькі сироти із сіл тікали на город у державні установи якісь, шукаючи там притулку (в лікарні, дитячі будинки). Та й просто на вулиці блукали по місту. Але держава не всіх сирт опікувала. Часто було, шо малих сиріт викидали чекісти, оті із поїздів, прямо на землю. Було багато трупів вздовж залізниці.
Хто не голодував у селі і чому?
Не знаю, не скажу. Мабуть же куркулі, бо всі інші голодували.
Хто зумів вижити?
Кому не пора була умерти. Хто більше звертався і молився до Бога.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
А було і всяко: хто ділився, хто не ділився.
Які засоби вживали до виживання?
Хто мав гроші, то їздив у місто по зерно чи продукт який, а хто не мав грошів, то міняли останню хустку зі скрині на кусок хліба і везли його додому дітям.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
А ми мали тітку Ялосовету, то вони нам, дітям голодним, приносили стручки гороху, кукурудзу.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Коріння ми не їли, а от з рослин, то і кропиву, і лободу. А ягоди, то ті, ходили в ліс по них, як ніхто не бачив.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
Кору ми їли зрідка лип’ячу, а листя рвали і їли з лободи, щириці, калачиків, козликів. Їли листя з липи (у нас у селі це листя найбільш любили).
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Ловили косуль у лісі і там їх і різали, кабанів ловили. Птицю ловили тоже, фазанів, тетеревів їли, голубів.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Можна, тільки гроші давай і бери шо хоч. Але по дорозі тебе могли обдерти партійці, як липку, і міг вернутся ні з чим (з носом).
Чи був голод у містах?
А я й не знаю, був, мабуть. Як у селі нема нічого, то в городі будуть тоже голодувать. Село ж кормить той город.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Ніхто не знає.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Ні, не чули й разу, шоб хто говорив тоді чи згадував.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хто де міг, там і хоронив, а на вулиці тіла не валялися. Люди ховали всіх на кладовищі.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Ніхто не платив.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Нє, не знаю. Нема у нас таких окремих місць, всіх ховали на кладовищі, на тому, де й зара ховають людей.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», «Зелені свята»?
Поминає кожен свого.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
А ні, хто тоді про них згадував, – радянська влада заборонила це робити. А зара згадуй і поминай скільки влізе. Кожен згадує брата, сестру, чоловіка чи дружину і т. д.. Аякже це й є сім’я твоя.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Нема церкви.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Ні, немає, а треба було б.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Чи сучасна молодь знає – а мої діти і внуки знають, бо я розказувала.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Сталіна.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).