Місце запису: с. Юрівка, Конотопський р-н., Сумська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Лизогуб Микола Прокопович, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Юрівка Конотопського району Сумської області.
Я доволі добре пам’ятаю, як восени до нас в оселю прийшов голова колгоспу з якимись людьми. Вони шукали продукти. Всю хату перевернули догори ногами, забрали все з погріба, на дворі ходили з шестами і протикували землю, сподіваючись там щось знайти. Навіть в гною лазили. Здавалося забрали все, навіть картоплю, яка стояла в печі. Та не заглядали в трубу, де батько і сховав наші запаси. Їх ненадовго хватило. Тому зимою їли не тільки очерет, а й кожу черевиків, а самі по рогозу ходили в онучах. Мені допомагало те, що в школі з живого уголка нас подгодовував вчитель, але посеред зими його посадили в тюрму. Їли кішок і собак, багато хто їв і людей. Жінка з нашого села після смерті чоловіка зарізала свою дитину і з’їла її. Потім, коли голод закінчився, вона зійшла з розуму.
Радувалися всьому, що можна з’їсти. Пам’ятаю, як тато зловив крису, і тоді нам здавалося, що нічого смачнішого ми не їли.
На весну почали збирати і листя, і кору древ, і лопухи, та все, що можна було їсти. Мама робила з них або паляниці, або юшку. Коли в колгоспі збирали озиму пшеницю, то хоч трохи наїдалися її. Тому йшли працювати навіть найменші. Чим ближче час йшов до літа, тим більше ми наїдалися. Всі намагалися наїстись на багато днів вперед і було, що навіть від цього вмирали.