- Місце запису: село Жовтневе, Попільнянський район, Житомирська область;
- Дата запису: 2008 р.;
- Хто передав: Сергій Буковський, режисер;
- Респондент: Лисенко Володомир Федорович, 1926 р.н.;
- Розшифровка аудіозапису: Гоцуляк Любов Богданівна;
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Жовтневе, Попільнянський район, Житомирська область;
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
А для чого розкуркулювали?
Ну для того шо, ну трошки батько мав пару коней, треба було землю обробляти, чимось обробляти треба було ж. І землі мав шось там… Ще колись не казали гектари, а десятини… 5 десятин землі мав. Ну це вже куркуль називався. Потом прийшли комнезами, бригада така, котора зі стіками, приходили збігали, геть після подвір’я і в хаті збігали щоб хліб найти… де ж той хліб, хто його ховав?! Ніхто його не ховав. А потом взяли вигнали з хати це в 1932 році, а потім взяли і хату розібрали, хліба розібрали, конів забрали, ну все забрали до тла. Ну тільки шо було на нас залишилось. Добре шо Cофіївська баба прийняла нас, ми в неї побули до 1933 року. А в 1933 році в березні місяці(десь у кінці березня) нас на Попень та у Сибір відправили. Ми на Сибір приїхали, а там мороз страхіття був. Ми побули там десь до липня місяця. Мати заходилася…Тікаємо, що нам пропасти там, на нас там вніманія не обращають. Батько не хотів… Ну таке заходилась і давай їхать. Була в мене сестра, то вона там померла. Вона маленька, а їсти такого доброго ж немає, а вона ж дитина, і воно померло там. Ми так дві неділі в дорозі їхали. Ми були за станція Анжерка, город Суржинськ, це шо за Тайгою 30 кіломентрів уперед були. Потім ми приїхали…Найняли руського одного чоловіка, щоб він нас завіз, ми заплатили, щоб він і білети взяв, бо ми ж підозрілі. Він нам білети взяв і ми добралися. А от Москви до Києва як?! Нема копийки. Добре, шо один дядько такий, розумна людина, видно грошей заробив на сєвері, і він нам допоміг. Взяв білети, закомпасірував, до Києва прівіз, а з Києва ми вже пішли жебракувать з братом. Хто копійку, хто дві, хто п’ятнадцять, десять копійок настягали, до Хвастова добралися. Але до Кожонов доїхали, та й давай вже пішки. Прийшли в село, хоть шаром покоти, одні бур’яни, людей нема, вимирають, голод. Каже брат «Чого ми сюди їхали? Ми ж тут помрем, шо там, шо тут.» Нє, батько всетаки пішов на радгосп, трохи поробив, а потім пішов на желєзну дорогу робити. А потом таке знов пішов у радгосп, бо там все ж таки більш-менш поїсти дадуть, а на железній дороге, хто тобі шо дасть. Там вони робили, а потом прийняли нас у колгосп, таки надумалися. Як прийняли в колгосп, то батько там трохи поробив, десь до 1936-37 року. І в 1937 році в чотири часа ранку прийшов КГБіст і батька арестували, це 9 липня. І на сьогоднішній день батька нема. Ну будто би архіви доказують, що мов помер, але де там помер, вони їх порострілювали.
А ви у школу ходили?
А ми ходили в школу, но на нас дивилися хуже як на собак. І вчителі, і діти накормовували, боже… Які ми були нещані. Хіба ми вчилися, ми мучалися, що наука в голову не лізла, тому шо ти боїшся… Слово і отако труситься, знаєте які нєрви?! Що кожна тобі втикає, що ти якийсь куркуль, ну враг народу. Який же я враг народу?! Отаке було іздєватєльство. Ну правда, вже як батька нестало, ми вже стали підростать, то мама вже пішла в ланку робити, я вже почав на роботу ходити, а брат таке учився трохи.
А от скажіть дідусю, як ходили бригади?
Бригади приходили по три, чотири рази на день, це ж тільки що були і знов йдуть. Ну шо ж ти вже візьмеш у нас, вже ж нема нічого, вже в чужій хаті були. Йшли й гори рубили. Була ця сестричка, шо я вам казав, шо вмерла, маленька, в колисці, колись же в колисках були, може помните чи не знаєте. Така на вірвесках, така колиска, дитина лежить. Мати десь достала там дві чи три кіло того жита, тоді жито тільки було, пшениці понятія не було, потомушо хати вшивали, ну вообщэм тільки жито. Вона сховала дитині під голову, вже ж тут не візьме. Однак забрав, знайшов, під дитячу голову поліз. А баба була на печі, старенька вже, ну було їй більше 80 років, вже вона вмерла тоді. Батько взяв сховав десь відро жита, в зьорнах, це не думайте, шо в млені, а в зьорнах ще крутили. Він їх на піч, де баба лежала, і з під голови баби забрав. Ви можете представития які були варвари? Мама вже не знає, що з ними робити. Вони ж тільки що були, і знову йдуть. Прийшли, а мати взяла вдягнулася, ну колись же кустарно було все, кожушки, свитки, це ж кустарне, це ж не то шо зараз купляють. Взяла дитину на руки, а він отчиняє самий главний отаман, ускочив у хату, каже «Вправилася?!», та хотів здерти з неї кожуха. А мама в мене була така агромна баба, вона його як дригнула, так і двері отчинилися в тієї баби. А він вже побоявся підходить, ну вже безвиходне положеніє було, здерали, що бачать. Квасолину знайди десь жменю – забере! Ну я вже казав, такого іздєватєльства ніхто… О це кому розказати, скажуть шо ти брешеш, обманюєш. Це не правда, це брехня. Це була така не справедливість, іздєватєлі були. А потом, дальше це 1937, батька вже не було. 1938, 39, 40 вже мене начали воєнкомат визивати, в армію брать.
Де і як ховали тут у селі людей, які померли з голоду?
Ой боже, хто їх ховав?! Був дід такий, звався Аврам, здоровий дід. Його вся сім’я вимерла, було два сина і жінка вмерли. А йому давали кіло чи пів кіло якогось кусочок хліба, за те, шо б він заходив в хату, вже кончається людина, та каже «Щоб я за тобою вже не їхав», та й зразу тягне. Та їх складали, перекидали у общу яму. Ви можете представити, наче скотину. Та й не одна душа, по п’ять, шість душ, скільки привезе, перекинув з воза в яму, та присипали.
А церква була у Вас у селі?
Нє, не було церкви
У сусідні ходили?
По сусідських. У нас не було.
А як був голод, ходили у церкву паску святити?
Ходили люди, колись ходили, ну вірували люди.
А як голод був у 1932-33 рік?
Та хто там ходив?! Людей у селі перейти вулицю то не чути, собака щоб загавкав. Не тільки люди ходили. Ну знаєш же ж всі пухлі були. Пухлі. Пообпухали, як колоди. Візьміть отако голку і спідніть, вода буде литься. Опухали. Я не знаю як вони. Ми вижили. Ну, батько таке. От нас тут трієчка, то ловив рибу. То, а то вони ходили в ліс, оце в Пеньки. Оце у парєци. А то гонці ловили ну що бачили, що бачили та й все. Так спасались. Гнилу картоплю їли, мерзлу картоплю. Ой, ой. Лободу. Хто повіритьь, що я їв оцю клеверн. Клевер на полу. І там мати трошки якогось барачка тре, потом перемішає, спече. Ой пережили.
А от скажіть, хто організував цей голод? От шо говорили?
Що?
Хто організував оцей голод?
Та хто організував?! Правітєльство організувало! Це спеціально було зроблено, щоб українців видушити. Спеціально було таке зроблено. Щоб вони.. Геноцид такий був, що страхіття. Те ж ніде не було на Україна так погебала. Оой. Як люди бідні жили. І вони були якісь дружні. Але не було за шо ну нічого не було, що їсти. Ну не було нічого. Як ов. Як казав оправдували. А другий каже: «Не вміли хозяювать,» — каже. Слухай, нехай мій батько не вмів, то сусід би вмів. Але чогось сусід тоже помер. Всі померали. Падали, як мухи. Ой, як пригадаєш. Але шо їм А потом, в 41-ому мене визвали в воєнкомат, я пішов в армію. Місяць послужив.
А що тоді казали в 33-ому?
Як?
Між собою, що казали в 33-ому? Нашо вам той голод зробили? Про Сталіна щось казали тоді?
То нішто нам за це не говорив не грама. Не-не-не За голодовку нічого, хоч писни в трунє. Мов не було. Мов голодовки не було. Я як почитаю в газеті, що цей Гарасімов, що цей Симоненко каже Табтренкову, що це й голодовки не було. Як це так не було. Та те нас мільйони скажуть, що була голодовка. Но нас канєшно вже мало зосталось, таких як я. Мало в селі. Є такі хоч і є, то вони вже старі, як оце я вже недобачаю, недочуваю, але війна мене скалічила геть.
А от скажіть оті от люди, що в бригаді ходили.
Так
Це вони з вашого ж села були?
Сільські! Усі вимерли! Нема нікого. Нема. Еті всі повмирали.
А діти їхні?
Ой їх було тих активістів штук з десять було. Ідуть бригадою. І ті самі жінки і чоловіки їх було. Главний отаман над ними. Називалися. Як мені сказали. Я вже і забувся. Забув, як мені сказали. Ну бригада така, що ходять і спичка така, здорова на труль-два. А там на ней капчук. І це шпигає раз про раз, хліб шукає Викачка хліба була. А де ж той хліб? Як вони забрали все. Землю забрали, і скотину забрали, не тільки як то казали відні соруті оселять.
Вони якось пояснювали, куди заберають?
Що?
Казали вони, що забирають вони куди, куди потім його дівали?
Забирали всьо-всьо. Ну забрали та й не на тє, те й щоб. А де вони його дівали, хто його знає.
Скажіть, а на сусідні села, або в Росію можна було поїхать і там хліба купить?
У друге село? Так там тоже таке саме. Та й у каждому селі це все було. У каждому селі. Не думайте, що це одна тільки. В каждому селі таке горе було. Це спеціально було зроблено. Це роказувать, це думають, що це так наче байочка. Це не байочка, це страшне. Це правітєльство може зробить таке, голодовку таку. Вигнать свою людину з хати: «Іди по-під тини, де хоч». Ой ужас.
Скажіть, а оце та баба, яка вас прийняла, вона ж вам зовсім чужа була.
Вона як прийняла. А як ми приїхали вже з Сибірі, то вона вмерла. Вмерла. Не було вже її. То ми вже прийшли до неї матері баба, та не було уже баби. Баба вмерла. Але була двоюрідна сестра. Сім’я вся вимерла. Дядько вмер, дід умер, баба вмерла, і жінка цього дядька і дитина. Ще було годів мабуть вже з, та ще в школу ходила, було годів вісім, чи сім. Вмерли. А ця одна осталася. Оце вона оце буде год, як умерла. Та ця вона у неї, коло неї, ми коло неї були. В хаті були. Ми її виглядяли. А потом вона вийшла заміж. Дом освободивя. Купили стареньку хату. Та й так в ній жили. Цілий вік бідували. Але таке. Брат, який пішов учиться, ще й Ленє.. учився в Лєнєнградє був, академію кончив в Ленінграді.
А от скажіть, тоді люди любили господарювать, так? Усе у них було.
І що, що господарювать? Як для всьо них? Були ж колгоспи. Ви знаєте ж в колгосп усі пішли робити. Отак де не було одноосібних. Всі ж землі забрали в колгосп. Господарювали вже, голова колгоспу вже був.
А от зара уже роздали знов людям, вже можна брать землю. Чого люди не беруть зараз землю?
Я не чую, що ви кажете.
Зараз вже нема колгоспів, а чого люди не беруть землю працювать?
А зара?! А Хто її візьме? Ну хто в нас візьме? Молодьожі немає. Вона, чорт зна де вона дівається. Хто куди втікає. А старей, нащо вона, та земля мені? Я її отдав. Там шо хо, те й роби. А як дасть голова ятам щось, чи деректор як дасть якусь нудьгу, то хай дає.
А от скажіть, вам в школі давали щось їсти? От коли ви в голод ходили в школу.
В школу? Зара ще не давали. А от псля вже десь 34-м стали давати. Та якатам була. Там капусняк варили.
А от у школі вам якось щось говорили про голод? У 32-му.
Ніхто там нічого про неї не говорив і поняття не мав. Щоб ви ще ще й сказать про голод. Це погане діло. Тоді сказать протів власті, то вас до вечора й не буде. Не можна казать. Нічого абсолютно! Так як зара на всіх що хотять, те й кажуть, а тоді — страх Божий.
Вам мама щось говорила, щоб ви в школі там не розказували?
Як-як?
Мати вас навчала щось казала?
А мати! Мати ооо. Мусила учить, щоб ніде нічого не тарабанили. А що, то страшне діло. Воля народа. А який же я вуль? Так обіжала. Ну то шо ж. Таке було время. Тоді про політіку не можна було казать. Нічого. Не можна. Ну а так.
А розкажіть ще як вас везли в Сибір. Як вас везли туди?
Та як! Батька арестували звечора, а нас узяли друго дня на підводи та привезли на попельню. А батька в камері везуть. То нас у вагони погрузили. Та хіба ж ми не одні, нас же ж по чотири, по п’ять сенів у вагон. І цілий шалон, там де знаєш скільки тищ вагонів. Тисячі народа везли. Не думайто, що тільки Саверіть і Строкова, і Новселеті з усього, з усієї області. Цілий салон. Охрана. Позачиняли, позамикались, божен боєн щоб був тільний. Позачиняли, позамикали. Чуть не позамирзали, пічь там не топиться. Отак бідували, було що казать, але пережили все.
А там щось давали їсти в тому поїзді?
Нє, ніхто не давав, те хто, що з собою взяв то затим і жили, боронь Боже. Они ж наперед сказали приготовити там чогось: спекти, зварили чи шо,отак то взяли… Були голодні. Є такі, що повмирали в дорозі, повмирали, а так вмирали й там. Не було що їсти, вмирали! Я сам бачив.Жив, проживе не більше не менше – 9 – 10 день і вмирає людина. Отаке було, то було спеціально зроблено, щоб українців видушити.
А чим же вони такі погані українці для Сталіна?
А я знаю чого вони на нас так налітали. Попробуйте щось сказать протів нього. Ще за нього на фронті кричали ” Ура, за Сталіна, за родіну!”
А вшколі оце в тридцять другому році вас вчили співать якісь пісні про Сталіна, чи про Радянську владу?
Ну учили так , тоді дисциплін було так багато. Нічого там проти… Ну їх учили тих вождів Молотова, Сталіна та там … ну всіх вождів вчили, учили, вчили, щоб ми їх понімали. А вони дуже нас понімали, а так…
Скажіть, а яке село було до голодовки? Красиве було село?
Яке село було? Ой Боже , ба то село було, то було якесь … Халупи були, маленькі хати. Зараз конєшно вже розрослось, але й зараз не дуже строять , нема за що. За Брежнєва трошки люди піднялися були, а зараз…
А до голоду Вам добре жилося, до голоду?
Тоді при НЕПОВІ , ооо тоді люди розжились. І мали молотарки свої, і млини, і двигуни. В нас два млини були в селі. Ото, де в нас клуб в селі там був млин і єден в центрі, туди, де Почуєв. Люди були харашо жили, добре. Якщо би був не Сталін, то за Леніна люди розжились добре, гарно і держава була крепка, а цей взяв зробив переворот.
Ви кажете треба було по- руськи говорить?
Тільки по – руському, а по-українському сохрани Боже. Тоді виходить, що ти націоналіст, треба тільки по-рускому говорить. Ну, нас рускі не любили. Ви казали продали Україну, чогос ми кажу -продали її, а ви де були? Що сами з голими руками будемо німця гнати? Вони на нас нападали страшно.
Школа була українською мовою?
Ну канєшна, що українською, українською. Були руський, руською викладали і німецькою викладали, але єднак українською, українською мовою.
А скажіть, а були уполнамочені з города, приїжджали?
Полнамочені? Їх було, як той казав: ” Як тих собак”, тих полномочених. Ну вони приїжджали, ну викачку хліба робили. У нас був якійсь полномочений Войтопа, я знаю добре його. Такий вусатий, чорний. А де він дівся, нічого не знаю.
А що це за Войтопа? Звідки він?
Руський якійсь, прислали їх же якась… Тридцятитисячники були по селах, а в селі ж на них казали активісти . Цілими бригадами ходять і днем, і ночю, викачка хліба. Давай і годі.
А де тоді той хліб складали в селі, що викачали?
Н узабирали ж, комора то була, наша панська. Вона зараз є. Забирали і на Попянь відправляли, а де вони там хліба брали, люди бідненько жили. Тоді врожаї такі не родили як зараз. Ну хай дась 12 центнерів від сили, то де той врожай буде і особено жито, а жито мусили сіять, потому шо хати ушивали соломою: хати, хліви тай мусіли… Матки плили на землі лягали спать, думаєте, що ліжко були, чи шо!? На землі спали. Нарядном сі вкриєш, тай лежи, то не тошо одіяла були, хто їх бачив!? Все кустарне було: коноплі сіяли, прали баби, на верстати робили там полотно. Ходили все… Не було таких, полотняне все. Персні, спідні – полотняне. Бабам була рота: посіять, помочить у річці, потріпать, посушить, напрасти та щоб ше… А цей дідо, що ще той на фотографії він на верстаті робив. Собі людям , заробляв тай таке було
А співали тоді пісні? До голоду, співали в селі?
Ви знаєте до голоду, ой люди були такі веселі, ммм… На все, де там вулиця, по хатах, а зараз і писку не чуть, а тоді співали. Вже й після голодовки, яквже трошки стали жить, дюди почали співать. Загалом, до війни, перед війною ще, а після – занепало все. Війна, як начілась 5 год та це ж треба було… Люди бідували, робили коровами, не було чим робить. Тракторів не було.
А от голод, оцей як буває війна і оце цей стріляє в ціль людина, да? Ну це така зброя, коли стріляє в ціль, а от як голод був, це ж теж от був удар, вистріл, яка його ціль була?
я не чую, що ви кажете.
Кажу голод, яка його ціль була?
А голод був у Росії?
Ні, в Україні.
А, на Україні, ну та ж в Росії не було голоду, тільки на Україні голод, а там голоду не було.
А чого в Росії не було?
А я знаю… У Росії не було голоду. Грузіни жили отак ( показує руками жест), везли сюди хліб печений, печений хліб, ооо… Везли і міняли, а в кожного була якась хустина , ну колись же якесь воно було в жінки: хустки там, скатерти якесь – міняли на хліб, а вони це забирали. Грузіни жили добре, ну Сталін дава їм жить.
А що ви бачили цих Грузинів?
А що ж я не бачив, конєшно, що бачив. Вони приїжджали в Києв везли даже хліб , печений хліб везли, спеціально… Міняли. Є ж такі люди, що жили добре, що мали золото, каблучки, кульчики такі ( показує жест руками), такі хороші -проміняла, проміняли на хліб. Як вони там ціну складали я не знаю, за півдарма віддавали.
А от було таке, що люди ходили в Київ мінять золото на хліб, у Київ?– Ходили, ходили, ходили в Києв, ходили. Ну як у кого було, як не було…
Пішки ходили?
Пішки!
До Києва пішки?
Ну кілометрів требабуло пройти.
Взуття ж мабуть не було?
Як?
Взуться не було в що тоді?
Та як маю, були такі черевики колись, черевики, то це баба бери оці черевики в руки, боса йде, а як в Києв в ходить – надягала черевики. Шкодувала, бо думала поки до Києва дойде, то порве їх, да. А так то боса. Ми всі босими ходили, ціле літо, навіть до самого морозу, а то вже там є гупорки. Мати обмотає гумучами і на роботу ходив. Ой Боже, так бідували. Узуться не було, куфайок даже не було.