Місце запису: с. Червонозаводське Лохвицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 08.04.2009 р.
Хто записав: пошукова група «Істина» Червонозаводської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, керівник Золотницька М.М. ;
Респондент: Лузік Ксенія Миколаївна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Ісківці Лохвицького району Полтавської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
Помню, як дважди два.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?
Ходили бригади комсомольців і забирали продукти й одежу.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Бригада з підводою, забирали все, а куди не знаю. Комсомолки забирали корсетки, сорочки і ходили на танці, жінки біля сільмагу казали, (ті, шо бачили).
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Казали, шо в селі були тоді такі. І шпіонаж був страшний, але фамілій не помню.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Ніхто документів не показував. Шукали, де могли, у нас піч розламали, комин розбили.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Арештів не було.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Оружия не було. Мали з собою «шпичаки», якими ширяли у всі кутки, щоб щось знайти.
Як люди боронилися?
Не оборонялися, але просили: «Синочки, оставте, у нас діти», а вони казали: «Не ми. так другі прийдуть, ще хуже буде».
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Дуже складно. Але батя зумів наховати хліба, м’яса, картоплі у проваллі, у лісі, бо ми жили під лісом.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Я з братом помню, як бігала і дивилася, що, як шукають, помню: прийшли до нас і почали заглядати у всі кутки. «Шпичаками» шуляли у стіни, у піч. Мій найменший брат сидів на коминку і дивився, а один взяв «хватки» і придавив його за горло і підняв аж до стелі. Забрали усе. що могли, винесли навіть квасолю. Ті, хто приходили забирати були односельчани – батьки моїх однокласників. Одного з них називали Юхимко.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
По-разному, коли три-чотири, п’ять-шість, до шести чоловік. Ходили без собак, у старій одежі, а не в кожанках, хоч ми називали їх комсомольцями, а батя називав їх «старці лубенські». Серед тих, хто ходив, були і «свої», і «чужі».
Де можна було заховати продукти харчування?
За себе можу сказать, що ми вижили благодаря баті і його хованкам. Деяку їжу замазували в печі, ховали у яру, в лісі, у проваллях. в огороді закопували.
Чи давали їжу тим. хто пішов до колгоспу?
Да, давали. У колгоспах були столови, де варили їсти. Тим хто пішов у coз (так ми називали колгосп), були поблажки.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тошо?
Худобу забирали точно, у нас було шестеро коней і всі забрані, одяг забирали, щоб ми не міняли на харч. У нас було дуже багато ікон, але не пам’ятаю, де вони ділися.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?
За те, що собирали колоски на полі у людей їх однімали, а людей сажали. І батька мого посадили, але він там довго не просидів, в нього було дев’ять дітей, а треба їх було чимось кормити, і його відпустили
Чи дозволили збирати у полі колоски, залишки городини?
Ні, скрізь ганяли, запріщено було брати все. Але були такі, що і умудрялися красти.
Хто охороняв поле, колгоспні комори?
Назначали сторожа із села.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Не дуже хотіли, але нужда заставляла. Обкладали великими налогами, та й люди не знали, що воно таке, оті колгоспи. Моя сім’я не хотіла йти.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Дуже багато людей заганялі в колгосп. Батько мій пішов останнім, бо придавили: забрали коней, все забрали з двору жатку, молотарку, а те, що не змогли, порозбивали у дворі Коней то забрали (вони були хороші). а кормить то нічим, так вони їх позабивали. Батько аж плакав.
Де перековували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Ховать не вдавалося, хіба зарізати.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Приходили перед обідом, вдень.
Скільки разів приходили до хати?
Один раз в день, десь через два дні. а як бачуть. що все забрали, не приходять.
Коли почали люди помирати з голоду?
Точно не пам’ятаю, але коли я була в школі, помню, людей везли на підводах купами. Ми стояли на порозі і дивилися як їх везли. Одного разу везли повно людей на бістарках (возик), а вони грязні, жінки розпатлані і воші на голові. Ми – дітвора – підійшли, щоб подивиться, а молодий чоловік гукає: «Хлопці, заберіть і мою, бо вона вже доходить, а хто ж мені яму копатиме?» А жінка сиділа на порозі біля хати і просить: «Серьожа, я ж, іще жива…. я жива…» Підвода поїхала, ми побігли теж, так і не знаю, як там далі.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Сироти були. Був у селі для них притулок.
Хто не голодував у селі і чому?
Не голодували ті, хто вступив у соз. Їх і не грабували.
Хто зумів вижити?
Вижив той, хто умудрився щось заховати, хто працював у созі.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Взагалі ділишся і помагали, якщо було чим. Мій батько давав харчі, які доставав із схованок. Поки були жорна, мололи крупу, хто яку наскріб, і збирали навіть шелуху від зерна, і їли. Був случай, коли в нас у дворі стояв чавун із подобієм макухи, яку потроху давали тваринам, що лишилися, до нас прийшов один сусід і почав їсти з того чавуна, його не могли відірвати. Він так і помер на місці.
Які засоби вживали до виживання?
Їли все, що могли, все, що можна і не можна бую їсти
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Ділилися чим, хто мог. Вообще на хуторах люди трошки менше голодали, бо зуміли наховати, сюди приходили навіть міняти «барахло». А коли вже було нічого, ти ходили просили милостиню.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Їли калачики, качани з кукурудзи, акацію, липу, молочай, пасльон, всю зелень. Ходили, хто міг, у Сталінку (тепер місто Червонозаводське) на цукроварню збирали сухий жом.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Хто міг вловити якусь пташку, з’їдали її одразу, але більшість людей були безсилі.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Не ходили у місто. Що було, тим і перебивалися. Людям із сіл невозможно було попасти в город, бо не було документів.
Чи був голод у містах?
Наскільки я знаю, по хороших городах голоду не було.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Точної цифри я не знаю, але знаю, що багато.
Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?
Про випадки людоїдства не чула, а от собак варили.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили, де могли, возили колгоспними волами, їхали по вулиці і кричали: «В домі хто є?», потім забирали померлих, везли на сільське кладовище, скидали у яму і її не закопували, а трошки прикидали. Бо хто ж буде копати, спій покидали, а люди мерли і мерли.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Ніхто нікому не платив. Возили або самі родичі, хто ще міг, або з колгоспу.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Я знаю, що є на кладовищі у селі.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Сьогодні вже поминають.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
В сьогоднішні дні на кладовищі батюшка поминає погиблих, а за радянських часів цього не було, бо всі боялися даже згадувати про це.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
У нашому селі була колись дуже здорова і гарна церква, але її розібрали і зробили з неї спочатку зерносховище, а потім клуб.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Тоді не було нічого.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Розповідала про все. До мене приходили за інформацією із іншої школи нашого міста та місцевого технологічного технікуму.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Винувате у всьому правітєльство.
Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Не знаю.