- Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Бойко Ю, О.;
- Респондент: Лісова Пріська Михайлівна, 1915 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.
Сімнадцять год мені було і все помню, і як голодували, і як бідували, все помню ой горе було, ше й велике горе. Сім’я велика була, а я сама менша. Матері я не знаю, з батьком росла. Жили отуто в повіточці, бо тут де зараз хата старший брат жив із сім’єю. Ой горе було бур’ян їли і лободу, їли і шпуриш, і все чисто їли. А ше як заснувалися колгоспи, спочатку три було: ‘Жовтень” те й шо зараз, “Іліча” і “Ворошилова” на Лисогір і то батько із конякою пішов у “Жовтень”, а Степан (брат) у “Ворошилова’ з другою конякою, то так і зосталися аж до войни. А було ж у заводі кагати кукурузи лижали, лижали кагати картоплі, а людям не давали, люди пухли. Ото ходили крали бо хотіли їсти, а його ж людям не давали. Підеш було та вкрадеш яку жменю кукурузи та на жорна змелиш, ранше жорна такі були і мололи, та навариш якоїсь лимішки аби не пухнуть. У кого корова була то тому легше було, а без корови горе. Піду на город та нарву бур’яну накришу та водою польопаю та й вечеря. А в господі не було й пшонини, все повитрушували у людей. В нас була така передова сама ходила із собою душ п’ять водила. До браги ходили, ходили з усіх усюд, прийдуть відрами витягнуть, а в кожного ложка із собою натьопаються і лижать. А яма не одна була, а дві, одна ше там коло посадок була. Людей собирали, був в нас чоловік, йому коняку дали і воза і то він їх скида і звозить на цвинтар. Кидав на віз і живіх і мертвіх. Давали тому візникові кусок хліба і пляшку молока. Зімою найгоріше було, їсти нема, топить нема, до скирт по солому ходили шоб у печі прокуріть. Я ланковою робила, то вже весною як полола буряки вирвала буряка і сирого гризла, гризла бо їсти хотілося, сильно хотілося. Страшне лихо було горе було, але були такі шо і не бідували, в кого сім’я мала то й не бідували. А я все життя бідую.