Місце запису: м. Гуляйполе, Гуляйпільський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 10.10.2005 р.
Хто записав: Лопатіна Олена Миколаївна.
Респондент: Левицька Ніна Кирилівна, 1927 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Прилуки Гуляй-Пільської сільради Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині – село Прилуки Гуляйпільського району Запорізької області).
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
Так, добре пам’ятаю. Я була тоді невеликою, шість років мені було. Жили ми на Прилуках. Було нас троє дітей. Я була сама старша, меншій мене було чотири роки і одній було два рочки. Страшно завжди хотілося їсти. Шоб ми не померли з голоду, мене забрала моя тьотя. У неї була одна дочка. Забрала мене тьотя, шо недалеко жила, мамина сестра. Шоб хоч одну врятувать. І ось я опинилася в тьоті. Яка робота в мене там була? Я була сама старша. Шоб я могла злізти на дерево, нарвать акації, побігти нарвать травички…
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Урожай був непоганий той рік, але все треба було ж здати державі. Дуже великі були податки. Майже нічого не залишали людям.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Приїздили „комнезами”, це робили. Спеціально заїжджали, забирали. Все забирали. Провіряли всі куточки, шоб нічого не залишалося дома.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Цього я не пам’ятаю, бо була ще мала. Від людей чула, шо це були такі випадки,
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на забирання продуктів?
Ну які там документи були. Приїздили. Всі знали, шо забирають. Прийдуть, заберуть. Ніяких документів не питали в їх.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Оцього я не пам’ятаю, мала була.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Я ніколи не бачила. Може й була, но я не бачила.
Як люди боронилися?
Намагалися заховати у піч, десь у попіл баночку якусь. Закопували вузольчик якийсь у землю. Но були такі люди, які доносили. Все рівно знаходили, забирали. Все забирали.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Це було дуже трудно, майже неможливо.
Хто і як шукав заховані продукти ? Як їх звали?
Ну, як звали? Я знаю, шо „комнезам” називали. А як шукали? Якшо хтось доніс, шо десь мішечок, чи вузольчик закопаний, то ходили з спеціальними такими жилізними прутами, і там прокопували землю. Шукали, де нарушена земля, і тоді там копали.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
По кілька чоловік приходило.
Де можна було заховати продукти харчування?
Ніде їх не можна заховати. Якшо проходили шукати, так шукали кругом.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Оцього я не пам’ятаю.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Худобу взагалі позабирали. Коней забрали, інвентар, який люди наживали. Все забирали у колгосп. А… Забирали і речі. Ось був такий випадок недалечко. Коли (в одній хаті) чотири сини жили, чотири сім’ї. В них було по одному коню. І це вважали, шо це вони багаті. Прийшли, забрали все в їх з хати. Вийшов дід старий, просить, шоб не забирали, у свитці. І свитку забрали в нього.
Що таке закон про „п’ять колосків”? Чи чули Ви про нього?
Чула. Це тоді, коли після того, як уберуть уже поле, люди ж голодні були, виходили на поле зібрати там, може десь залишився якийсь колосочок. І коли об’єздчик там заставав, забирали і давали десять років (тюрми, або висилання). У нас випадок єсть такий, шо жінка одсиділа десять років за те, шо вона хотіла зібрать колосочків, нагодувать дітей.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Ні, не дозволяли.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Поля охороняли об’єзчики. Спеціально виділялася бєдка (двомісна повозка), кінь. Вони моталися по всих полях і шукали, шоб ніхто туди не зайшов.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Ясно, шо не хотіли, раз забирали все у господаря. Так чого ж їм туди було хотіти. Ото тоді і йшли вже в колгосп, із-за цього, шо все вже забрано було.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Ніде її не можна було переховати, через те, шо знали ж у кого єсть корови, коні і приїздили і забирали. Насильно забирали.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти ?
Ну, я не пам’ятаю цього.
Скільки разів приходили до хати ?
Не пам’ятаю я цього.
Коли почали люди помирати з голоду ?
Найстрашніша була весна тридцять третього року. Тоді масово помирали люди. Кожна травинка була дорога. Коли окація появилася, оце люди трошечки начали, хоч травичкою кормиться. А то доводилося: лобода була основне. Потом: товкли кочережки од кукурудзи, висушували в пічі, тоді ступка була (це моя робота була), ступочка така, товкач. І оце я товкла оце ці кочережки, а тоді змішували з лободою і пекли блинчики.
Хто не голодував у селі і чому ?
Ну, я думаю, не голодували ті, хто оце забирали продукти.
Хто зумів вижити ?
Важко було. Но люди виживали. Хто може трошки кріпший був. У кого ще не встигли забрать коровку. Ось ці протрималися. Ну ось і в нас тоже було. Там у тьоті, у якої я жила, залишилася оця, первістка коровка. Може тому і не забрали її, тому, шо вона отелилася пізніше. І ото те молочко, і оте з окації цвіточки. І ото ми варили кашку. І цим підтримувалися. Вижили.
Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами ?
Ну, чим могли допомагали. Ясно шо дуже трудно було виживать. Ну, якшо в когось хоч трошечки десь, шо могли поділиться картоплиною якоюсь – ділилися.
Які засоби вживали до виживання ?
Засоби? Таких я не пам’ятаю, які були в старших. Знаю, шоб мене… Старалися, шоб я не померла, годувать.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння ?
Найбільше: лобода, грицики, свиріпка, цвіти окації. Оце саме основне було. А потім уже все люди вибирали, підбирали травичку яку там. Або вмреш з голоду, або виживеш. Ось так і жили.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу ?
Вживали в їжу ховрашків.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти ?
Я цього не пам’ятаю.
Чи був голод у містах ?
Я в місті тоді не бувала. Знаю, шо в селі дуже страшно було.
Чи знаєте Ви, що таке „Торгсін” ?
Це була… такі магазини, куди люди зносили дорогі речі. Я знаю, шо свекруха моя однесла дуже цінні красиві великі серги, і здала туди. А за це їй дали… Зняла прямо з вух, оддала… А за це їй дали у мішочку пшона і ще у другому мішочку муки.
Скільки людей померло у селі ? Чи є такі відомості ?
Я не пам’ятаю тоді вже. Не знаю.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі ?
Такого я не пам’ятаю.
Де і хто хоронив померлих від голоду ?
Проїжжав чоловік бричкою, вкидали туди мертвих. А тоді відвозили десь на кладовище і в загальну яму укладали їх там, хоронили.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих ?
Цього я не знаю.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей, що померли від голоду?
Ні. Мені не відомі.
Чи поминають їх на „Проводи”, „Гробки”, Зелені свята ?
Обов’язково поминають.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві ? Тепер і за часів радянської влади ?
За часів радянської влади не було ж церков. А зараз згадують: молитви читають за них.
Чи є у Вашому селі церква ? До якого патріархату вона відноситься ?
Там, де я родилася і пройшло дитинство, там немає. А, де зараз я живу, єсть аж три церкви. Дві з них Російського патріархату, а одна – Українського, Київського.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду ?
Да. В Гуляйполі єсть такий пам’ятник.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам ?
Да, знають. І онуки все добре знають. І учням розповідали. Так шо – знають.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей ?
Ну, я думаю, шо тоді тодішній режим, який привів до цього.