- Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Бойко Ю, О.;
- Респондент: Левченко Мотрона Миновна, 1925 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.
Було йдемо на Кагарлик сидять такі дівки, та такі коси гарні порозпускали, сидять у одних сорочках полотнянихі просять їсти, а йдемо назад уже лижать мертві од голоду. Це штучно був зроблений, государством спеціально шоб люди вимирли. В людей повитрушували все на світі, ходили шукали, з печі горшки витягували провіряли шо варили, припічки колупали, думали шо там шось ховали. Побачать у погрибі картоплю на віз й повезли, позабирали де шо не є. А у колгоспі котел був, юшку варили, йшли до того котла цілими стаями обсядуть його і ждуть пока закипить, йшли такі шо б понюхать хоч ту юшку. Хліб у колгоспі пикли з шолушок, такі кирпичинки, а тоді різали на такі кусочки як мило, а чорний був як земля. А ходимо на буряки то кожний свій бур’ян бережета в мішок його та несе додому, сушить та в’яже в кулики і зімою топить. Дітей грудних в ясла небуло такогояк зараз дикрети по три года, а ранше здав у ясла, а сам на роботу в обід гарбою привезуть шо б погодувала груддю і знову на поле і все. Було перекопуємо города і шукаємо оту стару перемерзшу картоплю, вона не добра, але крохмальна ото її за день назбираємо, натремо туди якогось борошенця і на сковороду, а тоді ділимо між усіма, а сім’я велика була шість чоловік. Йдеш було на роботу займаєш чергу на жорна, бо жорна були одні на десять сімей чи й більше, пока відро перемелиш два часа пройде. Йдеш з роботи зоходиш мелиш, додому прийдеш ніч глупа, пока тісто замісиш уже ж нема коли спать. Завод був, брага була, в заводі все було, люди пухнуть, мруть, а вони спірт роблять на те в государства й гроші були, а до людей було байдуже як і зараз нема нікому ні до кого діла. Ходили по брагу, скотині ходили, було йдеш несеш на коромислі два відра, стрічаєш таких пухлих, а воно й просить дай каже напиться, не можна кажу вмреш, а воно: дай бо й так умру, а так хоч наїмся та й умру. Топить не було чім, бадилля з картоплі сушили та в’язали в кулики, складали кружки хати й топили та робили такі биркитини, замішували заміс із кізяків та сміття ліпили такі кирпичини, сушили на сонці та так і топили. Зімою ходили на ставок та зрубували очерет і цим топили. В кого корова була то легше було, видоїш який літер молока розділиш по стаканчику на всіх та й вечеря. А про вдяганку і взуванку я взагалі мовчу, треба було в город іти, пішки ходили, дня три йдемо та ше шось і несеш в пусту не йдеш.