Місце запису: с. Грищинці, Канівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 24.06.2005 р.
Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна.
Респондент: Лемішко Іван Васильович, 1920 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав в селі Грищинці Канівського району Черкаської області.
Яка у Вас була сім’я, родина Ваша?
Наша родина: батько, мати, брат менший, 21 году, вот… Ну, бабушка моя була Йовдоха і дядько Левко.
Ви всі разом жили?
Це ми жили… в одній садибі, тільки шо у двох приміщеннях.
Як Ви оцінюєте свій матеріальний стан в цей період? Які Ви були – бідняки, середняки?
Чотири десятини, тоді десятини були. Чотири десятини землі було і пів- десятини городу.
Що вирощували на цій землі?
На полі вирощували жито, пшеницю, просо, гречка. А в городі ми ж садимо картонка, капуста, морква… і городина.
Ваші батьки були в колгоспі?
Да, були в колгоспі.
Як вони пішли в колгосп?
Ну, знаєте, тоді примушували…
І батько й мати пішли в колгосп… і дядько?
Да… Бабушка не пішла і дядько ні… А батько пішов… Нада же було йти, бо нікуди було діваться.
В якому році вони пішли (до колгоспу), не пам’ятаєте?
Десь, навєрно, так у 30-ті года, 31-й, 32-й. Да, до голодовки ше пішли, в 33-м голодовка була.
Що забрали у Вас? В колгосп що позабирали?
Взяли коня… Корову продали, бо податку назбирали, віддали гроші у сільську раду. А коня забрали в колгосп і реманент… плуг, віз, упряж… борона.
Чим батьки там займалися, на полі?
Сіяли.
Що вони заробляли за свою роботу?
Нічого не заробляли.
На трудодні щось платили?
Тоді хто зна шо воно було. Трудодні, на трудодні я вже робив, як приїхав з армії. А тоді… В 33-м, в голод умер дядько Левко.
Від чого він умер?
3 голоду… були пухлі (плаче)… і бабушка Йовдоха вмерла… в 33-м. це з боку батька мого покійного Василя, бо я Васильович. А з сторони матері то вмерли так: баба, материна мати, Феська, дядько Фермійон, дядько Тихон, двоюрідний брат Кость умер… тоже з голоду.
Вони теж в Грищенцях жили?
Тоже в Грищенцях. Тільки шо, ну це баба Йовдоха і дядько Левко тут же на цій землі…, а материна, то там січас на цім місці колгосп, був колгосп, бо діда мого раскулачівалі. Ну чого, в його була хата під тим, під жестю. Так нада ж було харошу хату для колгоспу.
То його десь заслали, діда?
Його, він же був старий, то вислали із села.
А куди?
Осюди, де Канів, де Канів, те село…
Литвинець?
Не, нє. Литвинець на цю сторону, а то по Дніпру…
Хмільна?
От туди, в Хмільну. Да.
Він там весь час був?
Він побув нєсколько год, ну потом вернувся сюда у село. Тут уже у селі вмер. В 33-м году, бо це їх розкулачували ще до 33-го року, а тут уже він в 33-м році вмер…
Ваші батьки були змушені вже йти до колгоспу…
Ну, конєшно змушені були йти, да.
Скажіть, який був урожай в той період? Була посуха чи неврожай?
Врожай був. Я знаю, батько скосив жито, молотив його та вслід забирали. Приходили, обкладали податками…
Це вдома він молотив?
Вдома…
В колгоспі врожай був?
Мені 13 год було, я того… Конєшно, я… у школу як ходив, то ходили ми ж на поле полоть бур’яни по озимих культурах, по житу, по пшениці… то не знаю шо… А який там урожай був? Скільки там мені було год, я школярем тоді…
Ви в той період ходили в школу?
Ну да, 13 років…
Скажіть, а в школі давали щось їсти, коли почався голод?
У школі разів, я їв… там як, галушки такі якісь варили, де взяв директор цеї борошна, я не знаю, то їв разів 7-8 за все время.
А за “все время” – це за скільки, за рік?
Це я ходив… була двох класна школа, то я ходив туди до Тростянця у третій, четвертий, п’ятий, шостий і сьомий клас. Це за п’ять років.
Скажіть, Ви розказували за вилучення продуктів, що забирали все. У Вас забрали жито, так?
Да… вони обложили податком. Раз батько оддав, потом другий раз обложили- і другий раз оддав… А потом прийшли описали, оце всьо, хати. Описали з хати вигнали.
А батько ж був уже колгоспником, то хіба не було ніяких пільг, нічого такого не було?
Як батько був у колгоспі, то я говорю, це ше до колгоспу нашого було. А вже як колгоспниками були, то не було ні… сама хата, та той… Та вигнали нас із хати. Мабуть із місяць ми були у баби жили, а потом повернули нам ключа, то ми знов зайшли в свою хату.
А що у Вас забрали жито, а якісь речі, забрали щось таке?
Робили опис майна. Замість сплати податків, бо… грошей то немає, то робили опис майна. То забирали там, у матері то сорочку взяли, то ше шось так.
Коли почали ходити і забирать продукти?
Ну бачте, точно сказать, я не Вам можу сказать, потому шо я вже як не єсть, мені тоді було 13 років. Знаю шо було, а в якому точно році, я не скажу.
А в які періоди: зимою, восени, чи коли?
Видно так вони десь було під осінь.
Ви щось ховали?
Нічого не сховали, бо не було коли ховать, його молотили, і все зразу забирали. Осталася в баби тільки дрібненька картошка, то в баби… покопали і там, та шо з свиням давать. То откопали її вже первий сніг і їли. То все, шо мали… то крапиви, то трави.
Не знаєте за такі випадки, що сусід на сусіда доносив за приховане зерно, Ви таке не знаєте?
Ви знаєте, то якби я був дорослим, то воно мені було б в голові, а так…
Скажіть, хто ходив по хатах, забирав ці продукти, місцеві чи приїжджі?
Ну представники.., а то місцеві
В основному місцеві? Скільки чоловік їх ходило?
Ви знаєте що, не хочу я Вам шо казать про ці діла, бо їхні діти живуть…
Та я ж прізвищ не питаю, мені просто кількість, як це проходило.
Та це було душ… мабуть з десяток було.
Скажіть, дозволяли збирати на колгоспному полі колоски?
Не дозволяли.
Поля охороняли?
Знаю, шо я пішов до дядька… та як скочив в провалля, та об’єжчик був, то конем не заїхав в провалля. Ганяли.
Чули про закон “про п’ять колосків”?
Нє, не знаю такого…
Скажіть, якісь цінні речі були в сім’ї? Не носили нічого в Канів, на Київ, не міняли?
Речей не було ніяких. Золото чи шо там таке у нас не було…
Не чули, щоб люди відносили це все?
Чув, шо були якісь торгсіни організовані і туди люди носили, но ми не носили, бо не було чого нести.
Коли почали люди помирати з голоду?
Помирати в основном вони начали десь так на, перед весною в 33-м году. …на вулиці можна було… Осьо… сусід жив, дід Іван, його жінка баба Марина, зять його Семен, дочка – це Семена уже дружина, це ж оця дочка Марійка годом старша була за мене, Галька була годом чи двома менша за мене, Ольга була і Володя була, був у їх, і баба прийомна така товста, помню, низенька, така товста баба, от. То остався живий тільки дід Семен. В його брат робив … у Черкасах там та забрав його туди, то він там спасся. А то всіх вивезли на гроби.
Скажіть, що Ваша родина в цей період їла? Що Ви їли? За картоплю Ви казали, а що ще Ви їли?
Крапиву їли.
Це вже дожили Ви до кропиви?
Да… їли листя, їли тоді з акації… листя сушили, терли.
Допомагали Вам родичі, сусіди?..
Куди там, хто тобі поможе. Ніхто нікому ні чим не помагав, бо, по моєму, ні в кого нічого не було. Ті, которі ходили та описували майно, то шо в тих може шо було, а так не було…
Голодували всі, так? А хто не голодував на селі, були такі, хто не голодував? Не знаєте за це?
Не знаю…
Як Ви думаєте, завдяки Ви, Ваша родина все ж таки залишилися живі?
Завдяки чому, що Вас врятувало?
Я ходив ловив, це вже по весні, ловив сусликів.
Ходили в поле?
Да, в поле. Заливали їх водою. А потом кожки здирали – їх приймають ті кожки – кожку здавали, суслика можна їсти…
Де приймали ті кожки?
У Каневі, був прийомний пункт…
Скільки платили за це?
Ну кожка була десь копійок 40, як хороша той 50 давали… Пробували ловити кроти, кротів, але ж м ясо їх їсти не можна, а кожки тоже здавали туди, отоварювали там на муку… то шо на таке.
То можна було щось купить?
То оце їли оце цю муку, шо я оце купив за ці кожки, от і крапиву, ну такого підножний корм.
Скажіть, дуже багато людей мерло?
А потом уже жито поспіло та різали колоски та, ше не поспіло, а так шо вже лилося та різали колосків та натирали, м’яли його та варили таке, бурду всяку
Затірку?
Затірку.
Скажіть, багато дітей осталося сиротами, Ви знаєте, куди вони дівались?
Якийсь був організований.., як на дорозі, там в одній хаті, то садили туди сиріт. Аби одкудась їх вивозили тіх сиріт…
І місцевих забирали?
.. І наші місцеві там були, але шось не довго там були. Но вибором, не так шо підряд, а вибором.
Як же це вони їх вибирали?
Я не знаю це, я був… трохи дитина був.
Скажіть, а хоронили де їх? Померли хоронили.
Возили підводою на кладвище…
Я бачила, хрест там стоїть. А хто.
Я тоді чув так, шо Тихон Косяр возив, Тихон Косяр. Був тей шо підбирав мертвих та вивозив туди.
А не знаєте, платили щось?
Не в курсі дєла, не знаю.
То підводами возили?
Підводами, да.
І скидали в одну могилу?
Не знаю. Я за все время, даже мою похоронили бабушку, дєдушку і то всіх я ні разу там не був, бо я не можу туди дойти…
Скажіть, коли вже таке більш-менш полегшення було?
Так жито начало та колоски стали натирати, тай полегшення було.
Ви жили на цьому кутку, багато померло, так?
Ну ось дядько, де оце вмер, Михайло… Отам тепер дальші – дядько Арафей і його син Кость, той, Сергій, мій товариш і Іван. Сергій був старший годом за мене, Іван був меншин за мене… То можна з цього боку піти: Каледюк Василь, дядько…
Ви ходили в школу в сусіднє село, у Вашому класі до 33-го скільки було осіб?
Більше 20-ти, мабуть в класі було.
А після того?
А там не знаю… Не знаю, де вони… Це із… нас душ, навєрно, з шість, а то сусідські були і один год ходили отуто ходили Литвинецькі, чоловік шість.
Скажіть, а Ви не чули про випадки, що люди людей їли? Були у Вас в селі такі?
Були.
Розкажіть, будь ласка.
3 мого року хлопець… і тоже його звали Іван, він жив на тім кінці села од Трощина, його звуть (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Жили вони з сестрою, батько, мати їх покинули бо їх не було. Остались вони двоє. Цей запросив до себе ночувать, хлопчика сусідського, а потом на печі вночі зарізали із своєю сестрою. Мати ждала-ждала, не дождалася, туди, а він вже на печі лежить, зарізаний. Оце таке було.
Начали різать, людське м’ясо їсти? А потім куди їх діли?
Ну, мати забрала того хлопця, схоронили. А того ж (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) забрали в сільську раду ще й мені, мій батько якраз був… посильним і його туди привели. А потом мати каже, піди, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), хай батько прийде пообідає. Я прийшов, а він там, той (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Ну, батько каже: то ти ж побудь, а я піду пообідаю. А я остався і секретар ради остався. А потом секретар сільради пішов і я остався з ним один на один. А він мене побачив, я хочу, каже, в туалет, ну, по тяжовому. Там коло сільради був такий льох завалений. Кажу, йди в льох туди, там… А за ним я наблюдаю, а я був міцніший за нього. А він, бачу, дивиться так шоб спроснуть, втекти…. я догнав його та там пхнув в спину, то він упав. Я його забрав тоді. А ножик, той шо він зарізав, лежав на грубі там зверху, коси кусочок, кусочок коси, обмотана тряпкою, там, де брать тряпкою обмотана. То я ножика того бачив.
То його забрали десь?
Та його забрали, але тоді пустили, бо там батьки приїхали. То він ше тут женився, той (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.).
І жив тут?
Жив був. Його дружина були, діти. Вернувся, забрав потом…