Місце запису: с. Андріївка, Бердянський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 2008 р.
Хто записав: Ворона Каріна Олександрівна, Палій Вікторія Василівна.
Респондент: Ланець Параска Андріївна, 1922 р.н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Андріївка Бердянського району Запорізької області.
Мій батько мав вісім гектарів землі та восьмеро дітей. Радив йому якось добрий товариш: «Іди до колгоспу, а то буде тобі погано». Поки батько роздумував, прийшли нас розкуркулювати. Двох коней, корову, курей, овець, віз та борони відлягли до колгоспу. Не посоромилися навіть скатертину зі столу зняти. У мами, Феодосії Луківни, були довгі товсті коси. Уповноважений схопив її за коси і почав трясти: «Ти у волоссі золото ховаєш». Найстрашніший спогад, як померли батько і сестра. Ми усі спали на підлозі в хаті, підстеливши трохи сіна. Ранком я прокинулася, а вони вже мертві. Дуже страшно було дивитися на голодних дітей. Вони опухли, шкіра на розпухлих тільцях тріскалася й звідти бігла вода. Старший брат вже не міг ходити, лежав на печі. Він попросив, щоб я принесла йому води, але я щось робила і пішла по воду не одразу. І коли принесла, він вже помер. Тож: почуття провини переслідує мене все життя. З усієї нашої великої родини живою залишилась я одна. І то, спасибі добрим людям, хто чим міг, тим і підгодовував. Так і вижила.
Люди були не такі, як тепер, було – останнє оддадуть. Скільки такого було – несе щось чужій дитині, а сама – голодна. Чуєш через время – померла.