Місце запису: с. Блощинці, Узінського (нині Білоцерківського) р.н., Київська обл.
Дата запису: 2002 р.
Хто записав: Малиновський Руслан Ігорович.
Респондент: Кириленко Валентина Прокофіївна, 1927 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Блощинці Білоцерківського району Київської області.
Якщо говорити про 1932 р., то тоді я ще була мала, але дещо запам’яталось. Я бачила те, що вже тоді мати лежала хвора на великій кроваті загорнута в безліч покривал. За нею вхажував батько, бо в мене лише була старша сестра, яка народилася на 2 роки раніше ніж я. Вона в основному і допомагала батькові. Батько кожен день давав мамі розігріте молоко, яке потайком десь діставав. Врожаю не було і батько заривав в землю залишки врожаю, які не хотів здавати державі. Він варив нам дуже несмачну кашу з зелені (мабуть бур’яну) та лушпиння різних овочей. Та давав нам дуже сухі шматки хлібу, які робив сам з залишків та лушпиння пшениці. Найбільшим ударом для нас було те, що під час гарячки померла мати. Батько навіть її нормально поховати не зміг.
Після цього батько став сам не свій, мало розмовляв, став погано себе почувати. А в один день у нас на столі з’явилося м’ясо, але воно було тверде і несмачне (без солі). Я тільки потім довідалась, що це було м’ясо собаки. Батько часто ходив в ліс і знаходив гриби, які ми варили чи сушили. Рушниці не було, але іноді він ловив і ми їли маленьких лісних звірів: білки чи якийсь птах.