Місце запису: м. Бровари
Дата запису: 5 листопада 2005 року
Хто записав: Євтушенко Тетяна Вікторівна
Респондент: Кирієнко (Науменко) Парасковія Олампіївна, 1919 р.н., народилася в селі Стодоли Ніжинського району Чернігівської області
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Стодоли Ніжинського району Чернігівської області
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?
Так дуже добре пам’ятаю.
Які на вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки, чи забирала врожай влада?
Урожай забирала влада, НКВД.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Це робили «енкаведисти».
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховування зерна?
Так, були, продуктів більше давали.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Ніяких документів вони не мали. Заїжали зненацька, бистро, і робили облави. Чисто все забирали.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Застосовували.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Мали зброю і тому їх дуже боялись.
Як люди боронилися?
Да ніяк не боронились.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Практично ніяк не можна було.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Як звали не знаю. Вони були не з нашого села, то їх називали «енкаведісти».
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Їх приходило по 5–6 чоловік, іноді менше і більше, бо треба були люди грузити на вози.
Де можна було заховати продукти харчування?
Тільки можна було в лісі. А в полі, городі, що ти заховаєш, як усе видно, як на ладоні?
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Мали тарілку супу в обід, коли працювали на полі, а як ні, то пропадали.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Забирали тіко продукти харчування і худобу у дворах.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Закон добре знаємо: якщо когось ловили в полі за п’ять колосків – 10 років тюрми, тому люди боялись.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не дозволяли ні в якому разі. Якщо навіть діти збирали колоски, по них стріляли озброєні «енкаведисти»: чи лякали, чи ні, хто його знає.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Охороняли ті, хто соглашався з села, в основному чужаки-«енкаведисти». Комірник шукав сам своїх людей за продуктові нагороди.
Чи хотіли люди добровільно йти в колгосп?
Ніхто не вірив в колгоспне господарювання, боялись, тому йшли не добровільно.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували силою, побиттям, залякуванням, може, оцим і голодом зробили своє діло. Мій батько не погодився. Його забрали в район Куликівка. Там його «енкаведісти» катували, побили до безпам’яті і єлє живого привезли, викинули у двір, а через неділю він помер.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Худобу могли заховати лише в лісі, хто жив ближче, а хто далі, то все забрали в усіх.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Забирали по хатам, коли їм заманеться: і вночі, і вдень.
Скільки разів приходили до хати?
Приходили до хати після того як все забрали, подивитися, провірити, чи ми ще не всі вимерли.
Коли почали люди помирати з голоду?
Мерли люди, коли в хаті вже було голо і пусто, нічого не було. Зимою і навесні саме було найстрашніше.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Сироти ходили, старцювали по селам, хатам, як примари, і вимирали там, де падали і пухли, і мерли, в основному при дорозі, де відпочивали, і не могли, змучені, встати. Їх збирали на вози і звозили до ями общої.
Хто не голодував у селі і чому?
Хто працював на владу і помагав «енкаведистам», той не голодував.
Хто зумів вижити?
Виживали люди як могли, як Бог давав спасатися.
Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Спочатку трохи чимось, як ще щось було, ділились, а тоді, як все підгребли, то кожен думав за себе.
Які засоби вживали до виживання?
Збирали все, що десь можна було щось найти. Як всі, шукали голодні в полі, лузі. До лісу не було сили і добратися.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Родичі були всякі: одні помагали, другі – ні. Всі були залякані: а що буде далі?
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Їли в основному, що добре весною, як почалась зелень: лобода, кропива, кульбаба, цвіт липи. Люди збирали «вовчі ягоди» – пасльон.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
У нас ліс був далеко, тому з дерев не їли нічого. В основному все, що цвіло, йшло за їжу.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Диких тварин не їли, бо не було як їх зловити, нічим і ніде. Домашніх тварин – котів, собак, горобців – їли.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Поміняти в місті можна було якось, але з міста додому принести ніяк. На дорогах стояли і відбирали в людей все, що несли, знищували на очах.
Чи був голод у містах?
Голод у містах, може, й був, ну, мабуть, не так, як в нас.
Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Торгсін – знаю від людей, але сама там не була, бо це у місті. Це, казали, магазин, де міняють речі на продукти.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Померло в нашому селі, з наших розговоров, половина села. Якщо в нашій сім’ї з восьми чоловік померло шестеро і уся вулиця наша так. Ні одну хату в селі голод не минув, крім тих, хто добре працював на владу.
Чи відомі випадки людоїдства у вашому селі?
Людоїдство було в нашому. Від нас через 10 хат в сім’ї помер маленький хлопчик. Так його зварили і з’їли, дуже вже голодували. Але всі знали і мовчали про це, бо влада би дізналась, то їх би розстріляли.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
«Хоронили» – хіба можна було так назвати? Збирали, звозили, скидали як скотину, як дрова у велику яму на цвинтарі, засипали шарами землі, потім зрівнювали з землею, щоб не було видно, і топтували, робили дороги, щоби ніхто не знав, де їх загребли.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Не знаю, щось, може, і давали продуктами. Вони служили владі, робили свою роботу.
Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Невідомо по сьогоднішній день. Все село мучиться, бо ніхто не знає, де їх пом’янути, поплакати за ними, помолитись.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Так. Поминати почали тільки за незалежної України, як не стало цієї страшної влади сатанистів-енкаведистів. Тепер приходять священники з других сіл на великі свята, читають панахиди за ті, що в голод померли, і ті, що загинули на войні.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
За радянської влади цього боялися робити – поминати. Тепер, слава богу, можна, як приїде священик в село.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
У нашому селі Стодоли Ніжинського району церкву зірвали партизани у війну. На цьому місці після вже війни, побудували клуб, який нині розвалюється.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Хрестів і пам’ятників нема, а треба було б, бо там почивають і предки Григорія Верьовки, які мали прізвище Садовські.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
В нашому селі всі знають про голод, бо в усіх хатах це було. Мої діти та онуки все знають, я їм весь час розповідаю. І тому мої діти і внуки до партії комуністів ніколи не вступали, чим я дуже горжуся. Це був материнський наказ – не вступати до антихристів.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Виновата компартія, енкаведисти. Цей гріх на них лежить, а вони і по сьогодні не каються, а хочуть і зараз бути при владі і знов морити нас голодом.
В 1932 році від голоду померли бабуся, дідусь, мама, сестра Варвара і братік Степан, якому було 3 роки. Батька визвали в районний центр в НКВД і дуже катували, тільки за те, що не хоче вступали в колгосп, після побиття привезли в село його на підводі і без пам’яті, вкинули у двір напівживого. Батько через неділю помер.
Під час голодовки всі родичі майже померли. Залишилася Паша (свідок), якій було 12,5 роки і старша сестра Ганна, якій було 16 років. Ганна, щоб вижити, змушена була вийти заміж в сусіднє село за 6 км, Хотиновку, за інваліда, психічно хворого сина комірника. Фактично пішла наймитувати аби вижить. Сама маленька ходила гуртом з сиротами, старцювали по селам, щоб не вмерти, але дядько забрав до себе (родич), влаштував на роботу в колгосп (нарівні з дорослими, повен день змушена була працювати за 1 тарілку “супу”, щоб не вмерти з голоду).