- Місце запису: село Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: 2009 рік;
- Хто записав: Борецька Ліана Казьмірівна;
- Респондент: Куліш Марія Василівна, 1926 р.н.;
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
Сім’я моїх батьків Дудаленко Євдокії Йосипівни і Дудаленка Василя була багатодітною, в сім’ї було семеро дітей. Але у батька була земля, дві корови, пара коней, сім’єю обробляли землю і жили безбідно. Батько в колгосп вступать не хотів, то приїхали з району і місцеві активісти прийшли, батька забрали і відібрали все, що було у господарстві: і землю, і тварин, навіть курей, все зерно. Мати аби хоч чимось нагодувати дітей понасипала в бутлі (сулії) квасолю і заховала в загату (утеплення із соломи, навколо хати), ту квасолю знайшли, бо шомполами проштрихували загату, забрали і квасолю. Діти стали один за одним помирати з голоду. Мати сама клала мертвих дітей в рядно і носила на могилки, як могла, так хоронила дітей. Чудом вижило троє дітей. Ходила мати за продуктами (за кусками, які подавали люди), бо просила милостиню. Одного дня з нею пішли двоє старших дітей, а однорічна Оленка залишилася вдома сама, мама думала, що вона помре з голоду. Дивитися на муки, крики голодної дитини було несила, а нагодувати було нічим. У Київ пішли пішки, були дуже знесилені, йшли поволі, та й в Києві довго просили, бо голод був повсюди, мало хто подавав. Додому прийшли на другий день під вечір. Коли зайшли в хату, то оціпеніли – по підлозі мокре повзало дитя і губами шукало по землі їжу, уже й не кричало. Мама з тих кусочків, які подали люди, нажувала «куклу» і дала дитині. Не можу до цих пір забуть ту картину, з якою жадібністю ссала та дитина «куклу». Але Бог дав життя нашій Оленці. Вона, сестра Мотря і я, Марія, вижили, пережили те лихоліття.