- Місце запису: місто Київ;
- Дата запису: 2005 рік;
- Хто записав: Маренкова Марія;
- Респондент: Кришун Ганна Захарівна, 1923 р.н.;
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви про голод, що був у 1932-33 рр.?
Да, пам’ятаю.
Які, на Вашу думку, причини голодомору?
Причини голодомору були ті, то у людей позабірали все. Все, всі продукти з хати, абсолютно.
Якщо відбирали все, що було на полі, в городі?
Ну, на полі ж не собірали, а брали тоді, як воно вже було все звезено додому, з дому. Це вже було перед самою зімою.
То єсть, коли вже собрали, все собрали ,підождали покі люди все зроблять?
Да, да
А хто це робив?
Це робили: присилали із центру 2 человека, тоді в нас бригаду собірали, із наших людей, і ці люди ходили і все забірали під їхніми вказівками. Наші, вже ж, винуждени були ето делать.
А були якісь нагороди, що хтось на когось доніс щось?
Ну, я була ще мала, то я цього не можу сказать.
А, які застосовувались до ціх людей покарання, якщо хтось, щось приховав, заховав, не здав?
Таких людей висилали. Висилали в Сибір.
Кошмар. А вони мали зброю ці люди?
Не. Не. Вони не мали зброю. Просто вони робили, заробляли, приробляли, в їх було, може десь, хтось приховав, от.
А як люди від них захищались: чи в хату не пускали, чи бійки були, чи ще щось?
Уже цього не було. Бійки ніхто не вчиняв, тому шо знали , шо нічого не поможе. Нічого не поможе.
Чи можна було хоть щось заховать, кудась?
Нельзя. В мене була баба, 80 год. В неї була манюсінька кімнатка. Вона під столом викопала ямочку, положила туда мішочок картоплі, приложила гіллячком, замазала землею і поставила на неї такий сундучок, наче столик. І прийняли той сундучок, і поштирхачи, і забрали той мішочок картоплі в тої баби, шо вже вона не подужа собі не заробить, не чого.
А скільки їх приходило до хати, людей?
До хати чоловік 6 приходило всігда. Приходили із такіми, із желізними палками, штирхали скрізь: і стени оббивали, кругом все, шоб хто, де нічого не заховав.
А, як їх називали?
Ну, уполномочений, а то комісія просто така була. Ті, шо з центру приїзжали, то були уполномочены, а ті, шо вже наших вибірали, то считались там комісія, люди по ціх же ж считалось, шо це все забірають у, на помощ. . .
Голодающим Поволжя?
Да, голодающим Поволжя. Оце таке.
А, чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Ну, як уже робили, уже люди не подужали, а хто подужав, трохи йшов, нада ж було робить у колгоспі, так шо-небудь зроблєш, то там варили їсти і давали разу день їсти. Той, хто робив – давали.
А змушували туда йти працювати?
Не, не. Хто подужав. Той, бо їсти хотіли, то хто подужав сам ішов.
А забірали, кроме їжі іще щось?
Ну, корови забірали, свині забірали, це все забірали.
А ви знаєте закон про „ 5 колосків”?
Знаю. Чого ж не знаю? Бо й сама по колоскі ходила. Селі тебе зловлять з колосками, а воно ж уже з поля вже все убрано, вже нічого не було, одне стерно, тіко його переорували. Підеш по колоскі, зловлять тебе, то й буде тобі: дитя, то ще одлуплять, там одлуплять, та й пустять; а, як взрослого – то й тюрму давали.
Тобто, не дозволяли ходити на поле чи город, щось собірать?
Нє.
Хто охороняв ці поля колгоспні?
Ну, були ж такі колгоспник наглядачі.
А, де переховували худобу, коли, щоб її не забрали?
Були люди, які думали, шо ще щось воно зміниться, то цю худобу в ліси забирачи, там і жили з тою худобою. Кому вдавалось виховував, кому не, попри… поприїзжають, поприходять додому.
В який час приходили до хати, щоб оце робити, оці обискі?
Да, приходили на протяженії всього дня: і дном, і вечором.
Скільки разів вони приходили до хати?
Приходили вони до хати, отак перед зімою раз, то це перший раз, як приходили — не все забірачи, оставляли трохи людям, а перед весною як приходили – до загрібали все, даже ті узєлкі, шо було на насіння, шоб посадить шось чи посіять у городі, забирали все. І ми тоді мерли, як мухи.
Тобто люди почали помирати навесні.
Да, да. Мерли, якмухі. Пока еже не додумались, шо можна якусь гнилу картоплину на полі вигребти, торішню. І почали пекти оці млинці з тої гнилої картоплі. А потом уже ж весна стала, пішла зелень, лопуцькі. То такі, як я, діти, то із самого ранку і до вечора на тому березі і паслися – зелень ту їли, бо не було шо їсти.
Що було з малими сиротами, чи опікувався ними хтось?
У нас так, шоб у селі було, у нас заносили дітей своїх, не сироти, батьки заносили, бо в Києві такі можна було з ‘їсти, а в селі не було, вибрали все. То просто оставляли на остановках, на вокзалах. То забірали цих діток і оддавали у детдом. Дітками цими там опікувались, вони там жили, учились і всьо.
Чи допомагали люди одне одному на селі?
Помагали. Якщо там у когось є картопля, а в мене нема нечого, значить вона картопельку обчистить, а мені лушпайки однесе. І я їх посушу, потовчу і таке завару. Воно таке, шо нельзя його їсти – в роті дере, але ж жить хочеться, то хочеться шо-небудь і з’їсти.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння якогось?
Все, шо тіко є з’їдобне, то все їли, все.
Яких тварин диких, птахів ловили, щоб з’їсти?
Ну, шо?
Голуба якогось, чи ще щось?
Хто зловить, то чого ж, і ворони їли, все їли.
Все, що ходить, все, що літає, все їли?
І шо у воді сидить. Жаб наче не їли у нас, а такі пуголовки були, то цілими торбами ловили, ще й таке добре.
А що таке пуголовки?
Ну, як тобі сказать. Ото з їх уже робляться тобі жаби.
А – це маленькі дітьониши, так сказать.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
У місті можна було шось вимінять, купить – за шо ж там. Нехто нечого не продавав за гроші, а, ето самое, ну, в людей же були харошиї там вєщі: І золото було, і кольца у людей там були, і сережкі харошиє і все. За те можна було вимінять. Були у Кієві американський такий магазин – Торгсін, де можна було і мукі, і крупи, і всього за золото вимінять.
Це було тільки в Києві?
Да.
Чи були випадки людоїдства у Вашому селі?
Були. Були у нашому селі випадки. Двоє діток з’їли батьки. А потом же хто-то замітив, да заявив, да їх забрали в тюрму. А девочка і хлопчик один, хлопчик ще такий був уже ж погризений, но, ще живий. Но обидва вижили, обидва, обоє.
Де і хто хоронили тих, хто помер від голоду?
Хоронили їх на кладбіщі. Ну так, Пслі там умерло в кого 1 дитина, 2 дитини, то ще якись, ще вони плутались, подужали, то якісь ящички робили і закопували на кладбіщі, так іще хрестик якийсь робили. А як уже так ідуть і по дорозі лежать трупи, або в хаті троє або четверо вже лежать, які вже такі, шо вже на кануні, вже не можуть, то була така бригада – спеціальна: ходити, собірали їх на вози і там викопувати ями. і закопувати, ну, накидають, так те ями і закопають Не оставляли, бо боялися, шо це ж епідемія може буть.
Чи відомі у Вашому селі місця, де ховали саме від голодомору людей, які померли чи їх ховали усіх разом?
Нє, нє, усіх у нас, усіх на кладбіщі.
Усіх разом, хто сам помер, хто раніше, хто пізніше?
Не. ну як. Например: у .мене 2 брати і батько вмерли, ховати самі на кладбіщі. а селі такі люди, що йдуть, даже свої, даже і чужі, іде – іде, і воно сіло оддихать. і уже його нема. Вже, я ж тобі кажу, були і такі бригади од колгоспу, які їздити, собірали і хоронили цих людей, тоже на кладбіщі, тіко без гроба, без нічого.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Як хто хотів, той і поминав. Кожне своїх поминало. А шоб так, шо це ж, якби в церкві: да. ну. давайте помолимося всі за mix, шо там з голоду вмерли, цього не було.
І зараз цього немає?
І зараз цього немає. А так, хто своїх поминає, той тоді поминав, і се час поминає.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона належить?
Церква є. Ну. як, церква наша згоріла, у войну, нема церкви. А вже совхоз дав таку, в общєжитії, 2 комнатки. їх розгородили і зробити там церкву. Ну, так, як настояща, але ж воно не настояща церква, і батюшка є, і правляться, і всі празники правлять, і так, і вінчають, і хрестять, і все. Церква наша греко-католицької віри.
Чи встановлені у селі хрести , пам’ятники померлим від голодомору?
Нє.
Немає?
Нема.
Чи розказували Ви, зокрема, своїм дітям, онукам про ці події голоду?
Ну да, розказувала, як жили. І що сечас кажуть, шо так погано жить. Боже, то той не знає, шо таке погано жить. Шо тоді в нас робити у колгоспі, і за год, на плечах принесеш заробіток, увесь за год, і то 2 рази – З, хліба спечуть за год і це все, і то весь хліб, а то ж одна картопля. Сечас у мене і хліб – є, і масло – є, і яєчко – є, щас у мене єсть усе. Так шо я не можу зрівнять сечас жизь і як тоді жити.
Кого Ви можете звинуватити у загибелі багатьох людей?
Ну. Бог його знає. Я ще була дитиною, а в політику я ніколи не влазила, та й не понімала, то хто його знає, що воно таке було. Якби сказать, що вже неврожай зовсім був – то це друге діло, то буває і год неурожайний, а тоді було і картопля вродила, і хліб уродив — все забрали просто у людей і зробили голод.