Місце запису: не вказано;
Дата запису: 25.06.2009 р.;
Хто записав: не вказано;
Респондент: Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н.;
Під час Голодомору Крамаренко Ганна Степанівна, 1925 р. н., проживала у селі Комарівка Охтирського району Сумської області.
Голод… Яке страшне слово, якби тільки саме слово. Хто пережив ці роки, той ніколи цього не забуде, до скону, а хто не пройшов крізь це лихоліття, той ні на краплю не зможе все це уявити. Та і не дай Боже, ніколи і нікому цього пережити.
Голод 1932-1933 років – це страх, це смерть. Не в кожному селі було однакове становище. В Олешні була дуже страшна голодовка, активісти відбирали останнє, рідко де можна було хоч щось заховати, і щоб це “щось” не знайшли.
А ось у нас у с. Комарівка, це село Олешнянської сільської ради – такого як в Олешні – не було. Всім людям тоді важко було жити. Куркулів не стало, біднота, всі були однакові. Добре пам’ятаю, як діти з Олешні приходили до нас в село і просили їсти. Моя мати – Чернясова Софія Трохимівна, 1895 р. народження мала нас трьох дітей. Жили бідно та хліб і картопля були завжди. Мати завжди жаліла чужих дітей, давала хліба, картошину, адже вона мати, сама було не з’їсть, а дітям віддасть.
Про голод 1932-1933 р. ми знаємо багато. Якщо взяти нашу Олешнянську сільську раду, до якої входять декілька сіл, то становище було не скрізь однакове. Пам’ятаю, мати говорила, що в Олешні страшний голод був, люди вмирали сім’ями, а у нас, у Комарівці, де я народилась страшного не було нічого. Всі тоді так жили – надголодь. З голоду померло тільки дві людини.
Можливо, це від людей залежить, бо в нас у селі головою колгоспу був Чумаченко Хома Якович, також сам Комарівський, мав приблизно 40 років, на той час. Це була доброї душі людина. Під час голодовки с. Комарівка не страждало як інші села. Масових вимирань не було. Хома Якович завжди допомагав людям. Де було багато дітей у сім’ї, допомагав харчами. У колгоспі різали коней і давали мясо. На полі варили їжу, і всім, хто працював у колгоспі, давали їсти. Хома Якович казав: “Хоч рачки лізьте, а на роботу ідіть, а там їсти дадуть обов’язково, і дітям можна взяти тихцем”.
Знаючи, що в Олешні творилося нелюдське, Хома Якович організував інтернат (розкуркулені хати пустували) і бере з с. Олешні 30 дітей-сиріт. Особисто вигодовує, одягає, та так, що, навіть, у нас такої одежі не було. Виховує цих дітей до 7 класу.
В Комарівку часто навідувалися Олешнянські “гості” – активісти, які хотіли і тут оббирати людей, встановлювати свої “порядки”, та Хома Якович їх стримував, і не давав дуже “розгулятися”. Можливо, якби таких людей, як Хома Якович Чумаченко було більше, то і голодовки не було б. Його добра справа до цих пір не забувається, з теплотою в серці згадую про нього.