Місце запису: с. Микільське, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 26.04.2008 р.
Ким записано: Довгаль Олена Анатоліївна.
Респондент: Король Тетяна Никонівна, 1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Микільське Міловського району Луганської області
Був голодомор у 1932-1933 роках і в 1946-1947 рр. У 1932 році восени люди получили хліба дуже мало, хоть і врожай був. Були і свої невеличкі городи. В нашій сім’ї, на той період було шестеро,і ще жив з нами дядько зі своєю сім’єю, те є шість душ. Висилали людей до залізної дороги оброблять землю і строїли там хати. Казали відсилали на отруба, і ми там жили. З поїздів вставали голодні, розходилися по селам, ставали на коліна і просили їсти. І свої діти не доїдали, але бабушка все одно щось давала їм поїсти, а вони за це падали на коліна і цілували їй ноги. І такі випадки були часто.
Надійшла весна, почав рости великий бур’ян, Збирали жабуриння,багато разів промивали, добавляли в нього картоплиння, кропиву, щавель, листя з дерев, м’яли всяке листя і пекли коржики. Ходили по городах і видовбували залишки картоплини, або зернятко кукурудзи.
Пам’ятаю як ми голодували. Скільки тоді людей вимерло. Особливо вмирали ті, що їздили поїздами. Нашу сім’ю спасла корова, у водичку добавляли кружку молока і пили.
Під осінь 1933 року дожидали буде урожай чи ні? На колоски напали якісь жучки,і діти ходили збирати цих жучків. Тоді їх здавали, а за них давали зерно, щоб заохочувати дітей збирати жучків. Були дуже раді діти цьому зерну, його тоді палили і варили суп.
Дорослих людей, які ходили на палю після косьби забирали і кудись відсилали. Їм дозволяли збирати в полі колоски і залишки городини. Були призначені люди охороняти поля.
Потім жили в с. Діброва, а в 1936 році приїхали Микільська. У селі всі бідкалися, голодували, ділилися між собою. Була одна корова на 3-4 двори. З городів який бур’ян був сушили і зносили, тому хазяєнові, у кого була корова.
Діти були заняті, знали всі лопуцьки і їли їх, а також збирали різні трави в лісі, Вживали листя і кору в їжу. У лісах не можна було рубати. Випадків людоїдства не було.
У 1947 році, як я була студенткою і бачила як вели на роботу в’язнів, а вони падали від голоду, були такі виснажені. Діти були теж босі і роздягнуті. У селах хоть траву збирали, а що було у містах хтозна. Я працювала в школі вчителем,і як згадувала ті часи, на виховних годинах розповідала дітям.