Місце запису: с. Горошків, Тетіївський р-н; Київська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Карпович Іван Кузьмович, 1918 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Горошків Тетіївського району Київської області.
В нашій сім’ї було 7 дітей. Під час колективізації наш батько був засуджений. В 1933 році нас розкуркулили і виселили з хати. Ми всі жили в провалі, там колись була хатинка, в якій стало неможливо жити, отож ми там і поселились, бо йти було нікуди. В 1933 році в Кундельки померла жінка і він вернувся жити до батьків. А ми пішли жити в його хату. Мій брат в цей рік помер з голоду, вечором нащупавши трошки жита він сказав, що завтра зварите кулішу, а ранком, коли він не відгукнувся, мама полізла до нього на піч і побачила, що він помер.
Ми з моїм іншим братом ходили в найми, пасли людські корови, бо були в змозі вже працювати, там нас і кормили, хто що дасть. Отак і вижили. Одна сестра також була в наймах, а інша поїхала в Ленінград на заробітки. Вислала нам один раз вермишель, отож ми ходили одержувати аж в Денихівку, щоб не вкрали. Матері на роботу ніде не брали, бо була розкуркулена, також перебивалась по людях, що кому зробить, той заплатять. А не має роботи, не має і їжі.
Вулиця там на ярах біля Ромасіва і аж до Юрченка Ів. Вимерла вся – не зосталося нікого. Кушківка була також, повимирали з голоду там також усі.
Коли я пас корову, далеко в зарослях жив старенький дідок, в такій старенькій маленькій хатинці, що її ледве видно було. До тієї хатинки були стежки, якими могла пройти тільки одна людина, або одна корова, розминутися було ніде. От іде людина, впала і обминути не можна ніяк, кругом бур’яни такі, що пройти неможливо.
Наша мама занесла і зашпортала торбинку жита аж під Тайницею в рові, через 5 метрів зробила собі позначку, щоб знати де шукати і по троху ходила брати. Зробила дірочку, візьме жменьку і іде додому, наварить кулішу, знизу вкине жито, а зверху лушпиння з картоплі, отак і варить. З бригади звернули увагу, що чимось вона держить сім’ю, чому вони не вмирають і стали шукати. Прийшли Комашня Григорій – начальник штабу, Дем’янчук Гилько (Сиса), Мельник Градіон, Маринки Круподерчихи брат також ходив. Мельник Градіон (Капшоня) заглянув у горщик, а там випливла одна зернинка, він узяв залізну ковіньку і давай ковиряти в тому горщику. Перерили, порозкидали все, навіть комина розвалили, розібрали стінки, але так більше нічого і не найшли і пішли ні з чим. Ще ходили по хатах Білецький Данило, Адам Ковальчук, Катерина Китайка (Шкарбанка), бригада налічувала 7 чоловік, в людей забирали останню крихту хліба, а самі їли.
Були такі, які їли людей і своїх дітей. Пам’ятаю ми пасли корів і в яру в криниці побачили замотані в ганчірки кістки людей. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) жінка багато людей поїла, а кістки замотувала і кидала в криницю на яру. Приїхав в село її племінник, вона якось заманила його до себе і вночі зарубала сокирою, потім засолила. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) людей їла, (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) своїх дві дівчини зарізала, коли ми зривали поли в її хаті, то під полами знайшли кістки з ніг і голови. (Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) мати тоже їла людей, дочку її забрали родичі і так вона вижила.
(Називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.) тоже вбивала і їла, чужих заманювала, а дочка її була в Ленінграді, також вижила.
По селу їздили гарбою збирали людей, які повмирали і попадали. Дідик Євдоху замужем за Євсеєм живу забрали і вкинули в яму, а вона виповзла і вижила. Збирали їздили Білоконь Сидір і Марцін Гантип. Свого недалекого сусіда Сидір Білокінь вивіз живого в яму, а цей сусід Іван Луцьків виповз і вижив. Тягнули до підводи такими гаками людей, тим гаком за що вхоплять, за те й тянуть. Рови біля кладовища копали довгі, туди й скидали тіла, ще й вночі наглядали, чи ніхто не виповзе. Ями копали Смусь Нестор і Мандебура Гаврило, їм за це плотили.
В 1933 році люди їли навіть траву, бур’яни, блекоту, чай-молочай оббирали їли, лопухи. А кленове листя прямо лізли на дерево і їли. Із-за того, що не було чого їсти пили багато води, ноги, руки, животи пухли, особливо ноги, пухли, потім лопали, із під ніг просто бігла вода, страшно було дивитися. Отак ми переживали голодомор 1933 року. Моя мати прожила 85 років і померла, а батька забрали в 1930 році, три роки він відсидів і повернувся. В 1938 році його знову репресували і через місяць в травні місяці розстріляли.