Місце запису: с. Черняківка, Чутівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2008 р.
Хто записав: Хорольська Катерина.
Респондент: Хорольська Ганна Гаврилівна, 1919 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Черняківка Чутівського району Полтавської області.
Жила сім’я, нічим не відрізнялася від інших, працювали на землі, утримувала корову, ростила 5-ох дітей. На поріг прийшов 1933 р. я погано пам’ятаю, де ділася з господарства корова, але чітко залишилися в пам’яті сльози мами і сумне обличчя папаші. Чим прогодувати дітей?
Папаша іде працювати в Артемівську лікарню санітаром. Він був фізичнорослим чоловіком, а такі були потрібні, щоб вантажити на підводу померлих і ховати в Щоглі (місце, де в Артемівці ховали померлих). Працював дуже важко 6 днів на тиждень, там І жив при лікарні. За це давали тарілку баланди – ріденький суп з дерті і 100 гр. чорного хліба та чай з маленькою грудочкою цукру. Працював дуже важко, за харчі. Але ж вдома голодні діти, тому шматок свого пайка ділив пополам. А цукор, якийсь чомусь дуже швидко танув і приносив лише три грудочки. Найбільше свято було в суботу. Коли настане вечір ми довго не лягали спати, а чекали ось-ось почуємо стукіт у вікно і мама кожному дасть сухого, навіть кам’яного, але найсмачнішого шматочка хліба.
Та одного разу діти чекали такий знайомий стукіт, та його не було ні в суботу, ні наступного дня, ні другого, і більше не було ніколи. Папаша не прийшов. В мами не було сили сходити в Артемівку і тільки пізніше нам сказали, що папаша померли. Поховані десь там у Щоглі. А потім у пам’яті плинуть дні, коли помирають один за одним братики і сестрички, у мами чогось пухлі, бряклі ноги. Мене забрала тітка, а мами не стало. Отак з великої сім’ї залишилася сама…