Місце запису: с. Пії, Миронівський р-н, Київська обл.;
Дата запису: 2008 р.;
Хто записав: Залевська К.Л.;
Респондент: Гузій Василь Тимофійович, 1927 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Гузій Василь Тимофійович, 1927 р. н., проживав у селі Пії Миронівського району Київської області.
В 1933 році звичайним явищем було старцювання в більшості молодих людей. Дуже в пам’ятку мені один факт. Якогось дня мати в хаті чистила картоплю, аж заходять дві дівчини, десь років 13-14, просять милостиню. Побачивши картопляні лушпайки на долівці, вони збирають їх і кидають в рот. Мати дала їм по 3-4 картоплини і сказала, щоб вони спекли їх і з’їли, але, виходячи з хати, вони почали їх гризти сирими.
Десь метрів за 200 від нас жила сім’я Хирняків(так звали їх по вуличному): дві сестри і брат Іван. Він майже кожен день приходив на нашу вулицю Тракторну і сідав під повіткою тітки Мотрі і дядька Ігната. Дітей у них не було і тітка Мотря винесе йому чи картоплину, чи якоїсь похльобки і він за цим жив. Одного разу я бігав по дорозі, аж бачу іде Іван, похитуючись, під повітку і падає. Незабаром приходить до нас тітка Мотря, а жили ми через хату, і каже, що треба йти до Хіври і Горпини, щоб забрали мертвого Івана. Було Іванові на той час десь 19-20 років.
За розпорядженням голови колгоспу Олійника Давида Савовича кожен день варили колотуху і давали її десь по літрі на душу. Що собою являла собою колотуха? В кінці села на виїзді в сторону Ведмедівки встановили котьол на 15-20 відер, коли вода в ньому закипить, туди всипали 3-4 відра борошна і потім цю похльобку по літрі одержував кожен, хто міг прийти.
Так Олійник Давид Савович підтримував людей, за що поплатився життям. За розбазарювання зерна і погані справи в колгоспі (дохли коні) він був засуджений на 3,5 роки. В тюрмі він і помер.
Через три хати від нашої жила сім’я Ілька Сливи. Було в них трійко дітей. Аби врятувати їх від голодної смерті, батько викрав у колгоспі вже доходящего коня. Та так і не скористався ним, бо був затриманий і постав за цей злочин перед судом. А через декілька тижнів дві його доньки, 12-ти і 14-ти років, померли з голоду. Дружина і грудна дитина продовжувати жити.
А якось забігає до мене сусід Володимир Джигир і гукає, що хоче щось показати. Пішов я з ним. А він веде мене до хати Сливи, відчиняє двері, і ми бачимо на долівці мертву матір, а дитя лазить по ній, шукає соска, бо теж голодне.
Через п’ять хат від нас жила сім’я Вдовиченків з двома дітьми. Чоловік помирав з голоду, то дружина відрізала в нього сідниці і варила дітям баланду, додавши лободи. Канібальство було масовим.
Люди мерли щоденно. Іде чоловік, хитається, падає і вже більше не встає.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).