Місце запису: с. Осипенко, Бердянський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 23.09.2005 р.
Хто записав: Кривцун Ольга Андріївна.
Респондент: Гуйвик Валентина Яківна, 1929 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Новоспасівки Бердянського району Запорізької області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 рр?
Сама майже не пам’ятаю, бо була дуже мала, але знаю з розповідей мами та бабушки Марини.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки? Чи забирала урожай влада?
Мама казали, що той год була «чорна кура» і багато чого і на городі і на полях просто пилякою знищило, та й літо жарке було. Але урожай такий-сякий був.
Якщо відбирали у людей вирощене у полі, городі, то хто це робив?
Я не знаю, забирали чи ні, та мабуть шо так, бо по тих часах чого тільки не було.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не знаю, ні ми ні наші сусіди ні на кого не доносили бо у всіх з харчами сутужно було.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Не знаю та мабуть же мали.
Чи застосовували до людей побиття, покарання, висилання, арешти?
А хто зна? Тоді таке время було – люди пропадали по ночах, а бува й дньом забирали, а за шо – хто зна, казали тоді «враг народа» та й усе.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
За це мама не казали, споминала колись, як участковий з головою колгоспу і ще з кимсь по дворах ходив, як голод був, а чого ходили – не казала.
Як люди боронилися?
А як ти од держави будеш захищаться- плакали, просили, проклинали, та ніхто владі не опирався – страшно.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Та ховали люди. Мама картоплю край городу у бузині закопували. А картопля дрібна-дрібна той год була. Варили як стемніє, зразу мене годували – бо я менша була, а тоді шо останеться – старші їли.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Не знаю, бо до нас не заходили.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був.
Не знаю, та мабуть же свої були, сільські.
Де можна було заховати продукти харчування?
Хто де міг, там і ховав, мама картоплю у городі закопувала, а сусідка баба Устя у дерезі шо на межі росла щось ховала, бо ми як гралися, вона все біля дерези стояла – стерегла, боялася шо випадково знайдемо і з’їмо бо ми ж голодні.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Батько в МТС робили, так їм пшоно пайкове давали, а пшоно – наполовину з половою, невіяне. Мама було переберуть, та пустого кулішу наварять – нам, дітям празник був бо наїдалися гарячого.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Не знаю, у нас і брать нічого було, а корову мама зразу у колхоз одвели, плакали довго.
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Чула, та уже набагато пізніше – при Хрущові. Точно не пам’ятаю, там по моєму за приховування і кражу зерна в колгоспі давали дуже велике покарання – чи десять чи п’ятнадцять років тюрми.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Бабушка Марина приносили разів два чи три коліски немолочені в оклунку, а чи дозволяли чи сама збирала – того не знаю. Мололи ручними жорнами у сінях, а тоді бовтанку з лободою варили.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Були тоді об’їждчики – верхи на конях поля об’їжали. Мама казали, добре як просто батогом поперек спини уперіще, а було шо людей і до участкового одводили.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Та хто як. У нас колхозів тоді чи п’ять чи шість було – село ж велике. Значить ішли ж люди.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Не знаю. Батько після армії пішов шофером у МТС робить, а мама і бабушка Марина на грядині робили. Їх ніхто не заставляв до колгоспу вступать.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
А де ж ти її заховаєш – це ж не голка. Тай не було в нас де ховать – лісу немає, а у дворі де ти її заховаєш, та й пораться біля неї треба – таке непомітно не зробиш.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Я тоді дуже мала була і не помню, шоб до нас чи до сусідів приходили.
Скільки разів приходили до хати?
А хто зна, скільки їм треба було, шоб план виконать, стільки мабуть і ходили.
Коли почали люди помирати з голоду?
Багато умирать почало у кінці зими – на початку весни, коли запаси продуктів вже поїли, а нічого ще не виросло.
Що було з малими сиротами? Чи опікувалася ними держава?
Були приюти. У нас на нижній вулиці ясла були – туди сиріт із нашого кутка і зносили. Їх там годували сяк-так, бо з продуктами дуже важко було, та у приюті з голоду ніхто не вмер.
Хто не голодував у селі і чому?
Голодували, мама казали, почти всі, хтось більше, а хтось менше, а таких, шоб совсім не голодували – я й не знаю.
Хто зумів вижити?
Хто здоровіший був, у кого якісь запаси були, риба нас тоді дуже виручала – і річка і море ж рядом.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
А як же! Той год гарбузів багато вродило, так ми й самі їли і як другі просили – мама хоч кусочок гарбуза вареного або печеного чи каші гарбузяної дасть.
Які засоби вживали до виживання?
Рибу ловили, ягоди їли, ми малі були – так було весною грицики їли, клей з абрикоса чи з вишні, цвіт з окації.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
У нас уся рідня тоді в нашому селі жила, усим важко було, помагали одне одному чим могли.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Лободу варили, а так їли все що можна, аби тільки голод втамувати.
3 яких дерев, рослин вживали кору, листя в їжу?
В основному з фруктових – з вишневого, смородинового листя бабушка чай варили.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Нас таке, слава Богу, обминуло. Рибу їли – у річкі тоді ще риби багато було.
Чи можна було щось купити у місті чи виміняти?
Міняли люди, а купить ні за шо було – у колгоспі тоді грошей не давали, а писали трудодні. Сусідка баба Уляна у Бердянськ ходила вимінювала харчі на одяг, поки було шо мінять.
Чи був голод у містах?
У Бердянську великого голоду не було, і в Жданові (нині Маріуполь – О.К.) тоже – море виручало.
Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?
Чула, та уже набагато пізніше. Це магазини такі, де іноземцям разні речі продавали.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Багатенько повмирало. Та скільки – Бог його зна. Хто їх тоді рахував?
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Мама розказували, шо було. А тільки чи в голод 1921 году чи у 1932 не пам’ятаю.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на кладбищі родичі – тоді ж рідні у всих багато було.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Я за таке не чула.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей померлих від голоду?
Братські могили? Наскільки я знаю, немає.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?
Ну а як же! У кого рідня тут живе чи прижає – усі своїх поминають.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Я у церкву не хожу, то не можу відповісти. А за СРСР у нас взагалі за той голод ніхто ніколи не згадував.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква є, а от якого патріархату – не знаю. Та і яка разница, якого патріархату.
Бог на небі один, йому у любій церкві можна молитися.
Чи встановлені у селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Ні, нічого такого в нас не поставили. Та й хто його ставитиме – тоді казали, що голоду не було, а зараз грошей на живих не вистачає не тільки на пам’ятники.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Та мабуть, щось зна – ти ж у мене про голод розпитуєш, значить знаєш. Та й у школі зараз про голод учать. А сама я мало що можу розказати – я тоді дуже мала була. Мама з батьком поки живі були, то розказували.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
А хто зна… Час, мабуть такий був, не завжди люди винуваті. Зараз Сталіна лають. Вроді й правильно, а тільки не можна було тоді, інакше країна ж на ноги тільки ставала, а те що голод був, так хіба тільки Сталін винуватий? Усі, мабуть, по троху винуваті, хто тоді державою керував.