Місце запису: с. Талалаївка, Христинівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 11.09.2005 р.
Хто записав: Янкова Лариса Ільківна.
Респондент: Губницька Олександра Михайлівна. 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Талалаївка Христинівського району Черкаської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Помню, але не дуже. Мені ж тоді тільки 10 років було. В тому році померла від голоду мама. Батько (каліка на ногу) лишився сам з трьома дітьми: я і двоє братів.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Я не помню, який тоді був врожай. А що ходили і забирали геть із горшків, то це помню.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Данило Янюк і Гаврило Барабаш. Вони пізніше обидва повішалися. Остальних я не помню.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не припоминаю такого.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Не знаю. Їм був даний приказ, а вони ісполняли.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Нас не били. Ми були такі ніщі, що й забирати не було шо. Як з осені все забрали, то більше й не помню, шоб приходили.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Наче ніякої зброї при собі не мали.
Як люди боронилися?
А як боронились?! В основному боялися. Але до тих, що звалися куркулями, ходили дуже часто. уже й терпець вривався. Бувало стане хазяйка на порозі, руки розставе: “Не пустю!” – то він як пхне чоботом, так і впала посеред хати. Ногами били.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Ми нічого не приховали, бо нічого не мали.
Де можна було заховати продукти харчування?
Шукали по всіх закутках. Спочатку тіки в хатах і коморах. А тоді те, шо люди по ямках по закопували, ключкою шукали. Ходять кругом по обісті і штрикают землю.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Да, почали давати, аж весною 33-го. Багато людей повмирало, остальні слабли, на роботу ніхто не ходив. Тоді в таких великих котлах почали варити якусь шліхту і давали тим, хто ходив в колгосп на роботу. Ото зараді ложки тої баланди йшли в колгосп.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Забирали. Якось у нашої сусідки Гані оці Данило і Гаврило витягнули з хати скриню і несуть на дорогу. А вона схопилася за неї і лементит на весь куток. Тут іде наш тато з роботи (його тоді взяли в сільраду секретарем) і вмовив їх лишити ту скриню. В ній же не харчі були, а якесь шмаття.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Я не помню, який там був закон. Але були спеціальні сторожа, шо охраняли поля. Їздили по полях чи возом, чи верхи на конях. і знаю, шо Дениса Янюка спіймали з торбинкою колосків і дали йому два роки тюрми.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Я погано помню колективізацію, бо була малою.
Скільки разів приходили до хати?
Таких бідняків як ми минали. Заходили нечасто. А хто був заможніший, то ходили до першого мерця.
Коли почали помирати від голоду?
Весною 33-го.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Не знаю такого. не помню, шоб опікувалась. Ми лишились без матері, але нам нічим не помагали.
Хто зумів вижити?
Ми всі троє вижили. А були в селах люди, які корівку тримали. В них не забирали, бо вони добровольно в колгосп вступали, піднімали його.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Всякого було. Хто міг, той ділився.
Які засоби вживали до виживання?
Тато, як пішов на роботу в сільраду, то ходив у столову, їх там якоюсь юшкою кормили. Приносив і нам шо міг. А то дядина нас підгодовувала, в них трохи харчів було. Так і виживали.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Гичку з бураків. варили її, а тоді терли, замішували з чим бачили, варили такий куліш. З либоди “собачої” насіння терли, бліни пекли. З білою акації цвіт їли, він такий добрий – солодкий. Все, шо бачили, те і їли.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Хто був дужчий і хитріший, тікав в город. Хто багатший був, якусь корівчину збуде, то аж в Москву їхали. Бо ж треба було мати, шо міняти, чи грошей, щоб купити.
Чи був голод у містах?
Нє, там такого не було. Там у магазінах продавали хліб і молочне, і м’ясне. А на вокзалах, розказували, дуже багато сільських людей мертвих лежало, не вспівали їх забирати.
Що таке “Торгсін”?
Не знаю.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Мабуть, нема. Хтозна скільки їх повмирало.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Прийшлось мені на віку своїми очима бачити, як мати неживу дитину гризла. Як зараз помню: ведут її уже кутком (хата її була крайня над яром), а вона дитя на руках держе і куски від нього відгризає – все лице і груди закривавлені, кров тече. Прозвисько у неї було (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.). Вона це дитя тільки народила, задушила і стала їсти. Казали, що, з ума зійшла.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Ніхто їх не хоронив. звозили під воду разом на цвинтар, кидали в ями і загарбували, як собак. люди і не знали де і хто похований, і не хотіли знати, бо самі смерті чекали.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Давали їсти в тій самій столовій.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Ніхто нікого не поминав. Отак виздихали люди, як собаки, не знаємо і де поховані.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Не знаю. Тепер в церкву не ходю. Ше колись була малою в нашій церкві, тоді її розвалили.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Не встановлені.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Молоді нічого не знают, дай Боже, шоб і не знали. Своїм онукам не розказувала. Хіба шо самі спитают.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Я думаю, шо винна та власть. Сталін.