Місце запису: с. Тарасівка, Звенигородський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Гриценко Вєра, 1917 р.н.
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Тарасівка Звенигородського району Черкаської області.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Хто не хотів йти в колгосп, то забирали хліб, зробилася голодовка. А хто пішов, тому голоду не було. В нас була хата, то з неї зробили штаб (з половини хати), то я чула як хто хотів йти, а хто – ні. Йде, йде, та й померло. В мене такі подружки померли, а я осталася.
Якщо відбирали в людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Позабирали геть усе, і ти думаєш, далекі брали, свої ж.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалась держава?
Як помирали батьки, то забирали дитину в ясла аж до 17 років, а тоді йди в колгосп.
Збирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу, тощо?
Забирали все, шо можна. Хліб забирали й одежу і везли до управи, хліб десь зсипали, а одежу продавали. Але її ніхто не купував.
Які засоби вживали до виживання?
А тоді йдемо в колгосп. А так швейна машинка ножна, ручна. Як не було їсти, то їхали у Воронеж та на Донбас і шили добре. На роботу ходили на кавуни, дині. Їздили нас туди з Тарасівки душ двадцять, отак і вижили.