- Місце запису: село Стави, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Бойко Ю, О.;
- Респондент: Григорук Ірина Павлівна, 1920 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.
Hу наше село у тридцять третьому році недуже пострадало. По перше завод був у нас і ну і в заводі були як там привозили чи то картоплю, чи то зирно яке і багатьом людям роздавали, ті шо робили там, а ті шо робили вже то давали іншим, потом корови здавали туди та давали ж продукти наче зирно, картоплю давали. А сусідні села, сусідні дуже страдали, приходили до нас брали ту барду, як кажуть одходи од того всього, і ті ями які були закопані, хто зна коли, просо було та, о не просо, а ті тіки оті згони, о те все, закопане було, прикидане, люди приходили брали і їли оте. Ну й вмирали конєшно і там і у Ставах вмірали чужі люди. Дуже пострадали села Шпендівка, Запруддя, дуже пострадали Іванівка ну тоді називалася Янівка, Янівка, Гороховатка, Шпендівка здорово постраждала, найбільше в районі в нас пострадало Черняхів, дуже багато, пошті половина вмерла людей, а може й більше. Бо за один місяць там, чо я знаю за Черняхів бо там моя сестра робила вчитилькою, кожний місяць в них дуже багато, були такі сім’ї шо вмірали повністю. Знаходили їх приходили, але там спіцяльно була така бригада, яка ходила по хатах і забірала. Частина у той прямо вмерла в печі, або десь ше так вмірали дуже, дуже. Я голодовку сказать по правді не дуже відчула цей 33 рік, по перше в нас дуже гарна корова була і було все чисто їсти було, була тилиця чи була, то здали на хліб то виміняли, потом у матері були речі деякі та здавали в Троксін і за те давали продукти, ну золоті часи були, кольца усе це туди оддали. Потом в нас ше пасіка була, так шо було шо їсти було, єдине не було хліба, ото єдине шо не було. То я знаю мати було пече із чичивиці з чичивиці пече такі ліпйошки й ми їли, ото єдине шо. Знаю шо як Паска була мати дуже плакала шо це скіки жила ніколи не було шо б на Паску, не було наче паски. А порося закололи, було й сало, було й ковбаси були, а нічо з хліба не було, не було. А то то ж ранше було, через те може й голодовка була шо забірали. Забірали скрізь і в нас те саме “червона мітла“ ходила. Але говорю через те шо в нас о це ж корова спасла і потом і все й хозяйство було і все. Бо багато людей порізало корови, а чо порізали шо боялися шо забируть, а їх ніхто не забірав, але ж хтось кинув таке шо будуть корови забірать. Ото точно Шолохова “Піднята цілина“ ото точно, більше нічого не нада казать, оце і в нас таке було. У нас не було шо б люди валялися я ж говорю в Черняхові це таке було от. Це таке було от. Воно тоді називалося, я забулася, ну як багате село то як там куркулі були то шо та їх розтермосували. У Шпендівці багато померло, даже в моєї сестри померли діти, там в Шпендівці сестра була. Дівчинка не знаю чи до года дожила чи не дожила, а чоловіка у тюрму забрали, бо в батька, в його батька та була січкарня та ше шось там було шось із реманенту, а тоді ж і це й же ткацький станок, а тоді ж це считалося шо куркулі раз ткацький станок і робить на йому, ті шо лидачі не хотіли робить, то їм нічого, а ті шо робили то ше й призирали. Так шо горе конєшно було, але в Ставах, в Ставах не було такого шо б померли, я ж кажу дуже виручив завод. І там в заводі багато робило, а хто робив то й для ближчіх, а потом ше й ходили красти туди, по кукурузу особливо, як кукуруза була. А скіки там було зерна, а люди голодували, а вони все на спирт переганяли, спирт робили не дивилися шо люди голодували. Горе було конєшно, люди, ми шо не бачили, було оту брагу набере у мішок і нисе і та брага тиче по спині із мішків, і нисе туди чи в Шпиндівку чи в Янівку. Ну я ж говорю шо Стави не дуже гак пострадали. Були такі окремі, лидачі такі шо нічого не мали вони, зроду не мали, а тоді ж люди не давали, бо не було чого. Ой горе було, горе було. А «красна мітла» була в нас дома як шукали то й у вуліку дивилися порозковирували ті вуліки, зруйнували гніздо й пчоли пропали, чисто пропали.