Місце запису: с. Келеберда, Кременчуцький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: члени пошукового загону Комсомольської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Керівник Ворона Л. Я.
Респондент: Гребенюк Галина Василівна, 1928 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Келеберда Кременчуцького району Полтавської області.
Важкий і страшний то був час, дітки. Аж не віриться, що пережила. Ні дитинства, ні юності у нас не було. Пройшло все, ніби страшний сон довгої – предовгої ночі. Ніби й сонячних днів не було. Все в якомусь тумані, присмерку. У сім’ї нас було 5 дітей. Їсти не було чого. Деякі люди вимирали цілими сім’ями. Часто чули, що їли своїх дітей. Хай Бог милує – з’їсти свою дитину. Сталінщина добре навчила нас, була навіть приказка: «Ні корови ні свині, тільки Сталін на стіні». Зараз можна говорити все, що хочеш, а раніше, не дай Боже – зразу відправлять у Сибір. У нас було, що їсти, так прийшли і забрали. Ми не раз чули про те, що ходили спеціальні люди, які забирали всі продукти харчування, але хто вони? Звідки? Свої сільські ходили, я ж знаю. З нашої сім’ї ніхто не ходив збирати, я ж була найстаршою, а ті менші, куди їм ходити, їм тільки на печі сидіти. Вони ж не винні, їх теж заставляли. Одного разу, пам’ятаю, прийшли забирати, а у нас у мішечку трішки було чи квасолі, чи гороху, вже і не припомню, так мати висипали на черінь печі, заслали якимсь покривалом, а нас зверху посадила. Коли прийшли, один до нас заліз, а там ми. Він каже іншим, що там одні жовторотики. Ми знаємо, він замітив, але не сказав. Не всі серед них погані були. Їх же теж заставляли. У нас не було корови. Ми не померли завдяки батьку, він робив у колгоспі. А там хоч і ставилися до людей погано, та давали 32 г. хліба на виживенця, то ото ми і не померли. Важко було, важко. Ото живіть і не доводьте до того, що було. Не дай, Боже, вам пережити те, що пережили ми.