Місце запису: с. Полігон, Жовтневий р-н., Миколаївська обл.
Дата запису: 2009;
Хто записав: члени історико-краєзнавчого гуртка Полігонівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;
Респондент: Городніщенко Антоніна Єгорівна, 1914 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Плоске Решетилівського району Полтавської області.
Ми тоді жили в селі Плоске Решетилівського району Полтавської області. Я пам’ятаю з розповідей свого батька. Він розказував, що в сім’ї їх було шестеро. І всі вимерли, остався тільки він живий. Згадував, як забирали все до нитки. Було, сховала мати при сараї буряки — то й ті вигребли.
Мати працювала на конюшні в сусідньому колгоспі. Батько малим до неї часто навідувався і приносив у пазусі дерть додому. Мати, батько і сестри почали пухнути і вмирати. Вижив один батько, бо його дід та баба підгодовували ладомонами – такими млинцями із споришу. А згодом батько й сам почав собі роздобувати підносний корм. Було таке, що ледь не розпрощався з білим світом. Опухав, ноги опухали. Нарізав житніх колосків, сушив їх, м’яв і їв.
А ще згадує батько, треба було до школи ходити, але він не завжди мав силу, щоб ходити. А в школі директриса і голова колгоспу давали учням щодня кандьор. Хоч давали й мало, але й цього було досить. Та кажуть, що хто заявив на голову колгоспу, і його посадили за розбазарювання колгоспного зерна. Так він і пропав.