Місце запису: с. Наугольне, Сватівський р-й, Луганська обл.;
Дата запису: 16 березня 2008 року;
Хто записав: особисто Головко Ніна Дем’янівна;
Респондент: Головко Ніна Дем’янівна, народилася 9 квітня 1927 року.
Під час Голодомору 1932–1933 років мешкала в селі Наугольне (стара назва села Наугольнівка) Сватівського району Луганської області.
Народилась і проживаю весь час в селі Наугольнівці.
Про голод 1932-1933 рр. майже нічого не пам’ятаю (на той час мені було всього 5-6 років). Але дещо пригадую із розповідей моїх рідних: бабусі Вербик Агафії Трохимівни і мами Вербик Анастасії Лук’янівни, нині померли.
Тоді була сильна засуха, все повигорало, нічого не вродило. Сумно, страшно було в селі. Люди ледве пересувались, бо були голодні, худі, пухлі, падали на ходу. Але люди старалися якось виживати. Основною їжею було листя з дерев, кора, лобода, жолуді. Все це сушили, подрібнювали і пекли коржики. В кого була корівка, тому легше було виживати. Обдирали з дахів солому для годівлі худобини.
Про дітей держава опікувалась. Працювали яслі-сад. Бабуся говорила, що діти і вижили, хто відвідував яслі: давали хліб (по 100-150 грам правда, чорний, як свята земля), варили суп пшоняний, галушки і інше.
Були випадки людоїдства. На тому місці, де живуть Фурси, чи поряд, була сім’я Багачів. Так говорили, що порізали своїх дітей, поварили м’ясо і поїли.
Померлих від голоду ховали своя сім’я (хто ще міг рухатись), де прийдеться (в садку, в кінці городу), або везли на кладовище на візочку майже голих, прикритих якоюсь рядниною.
Що тільки можна було, все забирали чи з їжі, чи одежі. З бабусі моєї зняли єдиний кожух на всю сім’ю. Цих людей називали активістами. Це такі були комуністи з свого села і приїздили з району.