Місце запису: с. Червона Знам’янка, Кременчуцький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2005 р.
Хто записав: Лопаткова Яна Валеріївна.
Респондент: Гладкая Катерина Василівна, 1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Червона Знам’янка, Кременчуцького району Полтавської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-33 роках або у 1946-47 роках?
Пам’ятаю і 33-й, і 47-й, пам’ятаю, харашо пам’ятаю, но 47-й мені не страшний був такий, так ше, це я нормально. А 33-й мені страшний.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
У 47-м – неврожай був. І після війни воно ж було і був неврожай великий, а 33-й мені нє ізвесно чого був, потому шо ходила така бригада, шо турляли і комини і криші розкривали, і все робили. Вишукували, з мечами ходили, вишукували – де, хто може закопав, шо із їжі.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, хто це був?
Ну, отака бригада була.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не знаю цього. Не знаю.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Не знаю, я мала була. А в 47-му не одбирали нічого у нас. Шо в нас було, те в нас і було, а тіки того й шо неврожай був, значить тіки те, шо на вгороді вродило там, те наше. А в колгоспі ми нічого не получали, бо неврожай був.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Описували, як хто не виконав там шо, налогу якогось не виконав, то прийдуть, опишуть шось там, шо найдуть, продадуть.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
А яку зброю? На мене не наставляли. Навєрно не було в їх зброї ніякої, а так… Їх послали – вони пішли. Но це у нас, у Жомнені тіки таке воно навєрно було, бо дядько, материн брат у Воєнському жив за сім кілометрів, то у їх не ходили, не шукали ото вузелків отих. То в дядька таке було трошки хліба, а в нас була корова зосталась од батька. Та зарізали нашу корову, поміняли, бо тільна була, ждали ж молока, а коли батько вмер, то виміняли ялову корову, то зарізали ту корову, та в дядька трошки хліба – і ми вижили.
Як люди боронилися?
Ніхто-нічого. Прийдуть, заберуть, що найдуть.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Приховати? Так шукали ж, з мечами ходили, штрикали по городу, в хаті, й долівку проб’ють. Нільзя було сховати ніде нічого.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
А Бог його зна. Тепер я їх вже не знаю, як я тоді – шо? Шо мені 8 год було, шо, шо я пам’ятаю. Нічого.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
До нас до хати не приходили, бо в нас не було чого ходить. Батько пішов у колгосп, то в нас так не було нічого, не брали в нас нічого.не приходили.
Де можна було заховати продукти харчування?
Де можна було продукти?.. Бог його зна. Їх скрізь же шукали. Скрізь шукали! Даже комини потурляли, в сосєда, це я знаю, в сосєда і комин турнули, шо шукали тамечка. І він, бідний, топив же ж, а накрив чумаркою комин, шоб не диміло. І чумарку спалив, і сам учадів. Помер…
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
А! Давали, давали. Давали, тіки-шо… А навесні, як пішли на роботу, то на городі варили затірку з сої борошна. Добра була… а ми, а ми, із Кирилом покойним, братіком, він – найменший, я третя була. Так ми ходили в луги, рвали щавель, той же ж – дикий, і цибульку дику рвали, і ото ми тим їли. І оброкоси такі, шо ше не було того – кісточки, ото ми, я хоч не пухла була, а Кирило пухлий був, і виліземо ото під ту оброкосу, і ото ті оброкоски рачки лазим і збираєм. А потом ми нарвемо шпоришу і лободи, і мамка нам наварить, і воно таке добре було… Уявляєш?
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
А збирали, збирали. Продавали, продавали.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не розрішали, но ми збирали. Ми ходили з Кирилом, назбираємо колосочків, намнемо, натовчемо в ступі, і мамка нам наварить тоді каші, як прийде з роботи.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Колгоспні комори? Були такі люди, шо охороняли, а хто вони такі? Я їх не знаю. Об’їжчик був, об’їжчик, так.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Добровільно йти в колгосп? Як ніде діватися, то йшли, конєшно. Ніде було діватися. Не підеш у колгосп, значить знищити тебе совсім. А пішов в колгосп, значить, хоч і вмер в колгоспі, так сім’я осталась.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Заставляли… Як заставляли? Одбирали в його землю до порога, шоб ішов у колгосп. Ну як, не піде в колгосп, значить – на чим же жить.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Худобу? А! були стайні такі, шо тамечка вони держали її, і люди робили там, коло тої худоби. А своє, своє не переховували, не було такого.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
В який час? Оце день од Нового году оце до самого врожаю. Но в 33-му врожай був хороший, но тіки шо нам його не давали.
Скільки разів приходили до хати?
До нас не приходили. Батько ж пішов у колгосп, там він уже й умер, в маю місяці він умер. Батько й Петро, старший мене, померли вони за один тиждень, то мати осталася ж в колгоспі, і мати ж пішла робить у колгосп, то до нас вони ніякої.
Коли почали помирати від голоду?
От уже з зими вони почали, з Нового году, оце я помню так, шо і батько вмер, це в маю вже, і Петро, і у одній ямі сховали, і бабушку там, в обшем… на ходу люди мерли, страшне було. 33-й страшний був, а тіки шо воно мені ше не дуже доходило, бо я мала була. А як їсти хотілося – помню.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Нє-а, нє. Вже після голодовки, як голодовка оця перейшла, 33-й год, то тут вже був патронат, вже позабирали дітей-сиріт у патронат, у патронаті держали їх до самої війни.
Хто не голодував у селі і чому?
Ой, мабуть, нема таких людей, шо не помнять його, цього году. А от 47-й, 47-й… на степу нам варили їсти, я вже не робила, і на степу нам варили, і дома таке – в нас хліб був, хоча з буряком пекли, все-таки хліб був ще. Ше я йшла на роботу, то кусочок хліба, цибуля. А вже як начала кукуруза, кабаки, то ото кабака в сумку, кукукурузи качанів наварять мати, качанів набереш, і то йдеш на роботу – там обідаєш.
Хто зумів вижити?
А, чи то, були вижили, вижили люди. Трудно було, но вижили. У 47-м ніхто з голоду не вмерло. Ходили на степи міняти за барахло хліб і вижили. Ніхто з голоду не вмер у 47-м, а в 33-м багато померло.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Ділилися, ну як, напрімер, оце в тебе кусок хліба появився сьогодні, значить, ти зі мною поділишся.
Які засоби вживали до виживання?
Які? Ходили то міняли, в общем, послідню барахлину односоли, міняли, щоб вижить.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Як у родичів було шо – помагали. А які родичі, так само жили, так шо вони нам поможуть?
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Ну, оброкоси, були вдома у нас оброкоси. Лободу їли, да. Лободу, шпориш – це ми їли, а більше ніякого кореня у нас не було. У лугах кроме кислиці вже як осінню груші, та дика – дички, то оце ми ходили восени збирали. А до осені оце кроме ото бур’ян варили. Він такий добрий був, той бур’ян.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
А! нє, нє. І кори – нє. Качани з кукурузи товкли, пекли лєпьошки – оце ми їли.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Не було такого нічо в нас. Не вживали нічого. Собак – я не знаю, у нас якось так, шо і собак не було. Не держали.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
Не знаю.
Чи був голод у містах?
У городі – не знаю. Я до города далеко жила, я в селі жила – не знаю.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Не знаю.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Були розговори, ну а шоб, так сказать, шо… Но були разговори, шо ловили, особенно дітей ловили. Були розговори в селі, ну а ми хоча жили так у лугах далеко від села.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Була ж на кладовищі, підводи давали, так як в колгоспі.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Ніхто, сами, сами.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Нічого.
Чи поминають їх на «Проводи», «Гробки», Зелені свята?
Може, хто остався, то поминають, а щоб колгосп там чи хто там – то ні. Нє.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
У нас церкву в войну спалили, то ніхто в церкву не поминав. Зараз не знаю.
Чи є у вашому селі церква?
Навєрно нема ще. В Жовнені навєрно ще нема. А тут є церква.
До якого патріархату вона відноситься?
Православна. Навєрно. Київський.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Не було нічого. Ото так заховали. Їх вже перенесли, вобшем, перенесли і те кладовище, куди переселилися люди. Нас же ж переселили, і ото викопали отих покойних і – одна траншея, оце в тій траншеї ставлять ящики, ті шо із маслаками. То тепер оце я нічого не знаю. Не знаю даже де мої рідні.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-33рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Од нас оце вони знають оце, так то вони ж не захочуть. Розказуємо, так ото як зійдемося, особенно як всі з одного села, то згадуємо.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Нікого я не виную, бо я знаю – голодовка, хто її зробив цю голодовку, то відкіль ми знаємо, як ми ше малі були. А 47-й – війна ж прошла, після войни ще не вспіло воно встроїться усе, і – неврожай, то у 47-м було голод, то через неврожай.
Що таке Торгсін?
Не знаю.