Місце запису: с. Лозуватка, Шполянський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 10.09.2009 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Гегельська Ніна Мефодіївна, 1927 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Лозуватка Шполянського району Київської області
Я, Гегельська Ніна Мефодіївна, дівоче прізвище Гунько, Народилася 21 січня 1927 року у селі Мозуватка Шполянського району на той час Київської області нині Черкаська область.
Голод 1932. Осінь. У селі дали по 200 гр. на трудодень хліба з торішнього врожаю. Хіба ж цього вистачить? Люди, поки була пшениця, тувкли в ступі і варили куліш, перебиваючись так-сяк. Рятувала ще кукуруза. Варили куліш з товченої кукурузи і їли. Картопля не вродила. Варили борщ із буряка. Накришать, наквасять і варять похльобку. Це у такому стані були бідняки, багатим було легше. Міняли платки, одежу на хліб. У селі організовували у сільських хатах яслі, зносили туди діток бідняків і годували. Хоч і голодували люди, але на роботу ходили. Люди йшли, бо боялися, щоб не виселили.
Моя свекруха, Гегельська Федошка Іванівна, розказувала, що її чоловік у 1932 р, весною, пішов на Західну Україну мінять хліб. Дітей у неї було 4, всі хлопці. Найстаршому, Альоші, було 8 років, Філімону – 5 років, Андрею – 3 роки. Четверта дитина родилася восени, 1932 року. Його батько і не побачив. Залишили десь у Західній як шпигуна, бо не мав справки-посвідчення про особу. Помер у тюрмі від голоду. Його напарник вернувся, вижив чудом, прийшов і розказав, як чоловік помирав у чужині.
У селі люди були різні за статками, половина села вимерла, а 1933 був страшніший проти 1932 року. Зерно не вродило, але у государство здали все. Людям дали знов по 200 г на трудодень. Свекруха мала буряків трохи, морква уродила. Дітей 4-ро, просять їсти. Пекла буряки, тушила моркву і годувала діток. Навесні 1933 опух Філімон, а Петя прожив 1,5 року. Опух від голоду і помер. Мати проміняла останні подушки на крупу і чашку меду, щоб порятувать Філімона. У хаті не було нічого із статків. Спали на голому полу. Філімон на літо поправився. Рвали зелені колоски, м’яли зелене і варили кулешик. Цим рятувалися. Із липи листя м’яли, сушили, пекли млинці – гливкі, зелені, липкі. На голу сковорідку клали, припікали і їли.
Ясла були в селі і в 1933 році. Варили куліш і діткам тричі давали їсти. Батьки такі працювали у полі. За два роки у селі вимерло багато, осталася третя частина. Хати пустували. У селі був чоловік Козаченко, по-вуличному Гусак. За одну людину мертву, яку він забирав, давали пайку хліба. Хоронили в одну яму всіх. Коли наповнювалася людьми до краю, то загортали. Була одна могила, ніхто за нею не доглядав, бо всі вимерли. Була і жінка, їла дітей. Крадькома їла, нікому не давала. Ховалася. Голодовка була страшніша за війну.
Мені було 6 років, все пам’ятаю про голод. Із дітьми, своїми ровесниками, ходили, збирали колоски торбинками. Все підбирали, не лишали і колоска. Зносилии на піч, висипали з торбинок, молотили і давали людям.