Місце запису: c.Стара Буда, Звенигородський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 03.08.2002 р.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Гаркавенко Степан Володимирович, 1931 р.н
Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживав в cелі Попівка Звенигородського району Черкаської області.
Жили в час мору ми з родиною в селі Попівна. Моїй матері було дуже важко з трьома дітьми. Батько загинув на войні. Мені вже 16 років було. Я був найстарший і був за хазяїна замість батька. Жили ми й до голоду небагато, бо война висмоктала всі соки, а коли ще й похоронка на батька прийшла, то в матері зовсім руки опустилась. Коли приходили з перевіркою, то вийшли майже з нічим, бо в нас і так нічого не було. Позабрали посадкової картошки пару відер та ще проса трохи. Мама плакала й просила, щоб пожаліли бідну вдову, в якої чоловік на фронті загинув, то вони нам чашку проса лишили. Зимою ми поїли всіх мишей та горобців( які жили в нас під стріхою). Горобці були такі худючі – одне пір’я. Бувало днів зо п’ять сиділи на одній воді. Моя менша сестра померла від апендициту, а брат Сашко застудився на морозі (ми ходили з ганчірками на ногах) і від температури згорів. Ми з матір’ю побирались по селу, але толку було ходить, якщо люди самі голодні ходили. Ми з мамою обдирали кору з дерев, товкли її в макогоні і мати варила кашу. Так ми на тій корі й вижили. Досі згадую ті времєна із содроганієм.