Місце запису: с. Ладижинка, Уманський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 30.10.2005 р.
Хто записав: Савін Олег Федорович;
Респондент: Фаренюк Ганна Мусіївна, 1926 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ладижинка Уманського району Черкаської області.
Що їли?
Ми тоже голодували, бо нас розкуркулили. всьо забрали. Хіба Сталін казав забирати? Сувої полотна, подушки в нас позабирали. Ну, хай забрали б корову… Ну, всьо в нас забрали. Я помню, мала була. трудилися. Сім’я велика. Дванадцятеро дітей. Білого хліба не їли. Лиш по великих святах. Тато поле скупляв. Бо дочки. Вісім дочок, треба придане давати. В білих штанах ходив і босий цілий вік.
Прийшли, Царучка покойна… Всьо забрали. Геть діжечку з сиром. Піст, мама нам не давали їсти. Складали, солили. Забрали. Ми плачемо. Біжу за ними. Нічого не віддали. Корову прив’язали до саней зимою. А подушки. Було вже дві дівчини у нас великі. Мама побачать через вікно. Кажуть: “Вже йдуть!” Дівчата вдягають на себе спідниці, кофти…
Коли почали Помирати люди?
У нас в Ладижинці не мерли, не мерли люди. Нам була поддержка… Поддержка. Нам не було, але хто ходив на роботу, варили якийсь куліш, галушки. Все ж таки поддержка була. А в Фурманці, Боже милий! Возами возили, так мерли люди. То було вредітельство! То було вредітельство! В Ладижинці не мерли люди. 47-му – рідко хто. Боже, люди пухли у 47-му році. Тоже їли скойки, кропиву, лободу. в западну їздили 47-му році, то там міняли, заробляли… В 32-33 році дуже дизентерія ходила, то на дизентерію мерли.
Чи чули про закон «про п’ять колосків»?
Судили, судили…