Місце запису: с. Черняківка, Чутівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2008;
Хто записав: Литвин Ганна;
Респондент: Дяченко Віра Яківна, 1926 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Чутове Чутівського району Полтавської області.
Я народилася у 1926 році 20 березня в с. Чутовому і голодомор пережила саме там. Але більшу частину свого життя я прожила в Черняківці. Тут народилися і виросли мої діти, тут помер мій чоловік, який все життя проробив фельдшером. Що згадувати про Голодомор? Страшне творилося…Сім’я у нас була велика, аж 8 чоловік: дідусь, бабуся, батько, мати, і нас четверо, дітей. Дідусь працював на цегельному заводі, бабуся ніде не працювала, батько – інспектор в державному банку, мама в колгоспі на пекарні. Голодно було нам, але не так, як сусідам. Бо кожного дня давали пайок тим, що працюють, а мама з пекарні приносила трохи муки на трудодень. Кожен день варили затірку чи галушки, без зажарки, звичайно, але вона була дуже смачна. Ще ми тримали корову, не знаю, чого її у нас не забрали. Але пам’ятаю, яка вона була худа, у неї світилися всі ребра і молока вона давала небагато, але хоч щось.
Усім цим скоромним пожитком ми ділилися, по можливості, з сусідами. На вулицю страшно було виходити. Скрізь снували страшні, худі люди, у дітей були дуже здорові животи. Кожен день по вулиці їздила підвода, що збирала мертвих людей. І кожного дня вона була повна. А інколи туди скидали і живих, щоб не вертатися. Ходили часто і по хатах, шукали зерна. Але в нас нічого не було. Все, що приносили, з’їдали за день і чекали наступного. Огороди садили, але з них нічого не збирали. У нас огород був біля луків, його часто заливало водою і урожай збирали дуже поганий. Тому майже всі, від малого до великого, працювали в колгоспі, бо там хоч трудодень давали. Страшно згадувати, страшно. Кажуть, зараз важко жити, важко, так. Але не дай Бог того, що ми пережили.