Місце запису: с. Степне, Новопсковський р-н, Луганська обл.;
Дата запису: 2008 рік;
Хто записав: Золотаров В. І.
Респондент: Дуракова Надія Андріївна, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в с. Степне Степнянської сільської ради Новопсковського району (на даний час – с. Степне Кам’янської сільської ради Новопсковського району) Луганської області.
Голод 1932–1933 років добре пам’ятаю. У людей відбирали вирощене в полі, забирали коней, волів. Людей вивозили в землянки. Заходили і до нас, та в нас самих нічого було їсти, ми самі ходили просити їсти в Росію, там такого голоду не було як у нас. Хто дасть буряк, а хто картоплинку.
Люди, щоб не померти з голоду, йшли в Росію, багато їх гинуло від голоду по дорозі, падали, як снопи.
Посівне зерно почали забирати, коли організовували колгосп. Документів у тих, хто забирав, не було ніяких. Знаходили зерно в людей, а позаду їхала підвода і все забирала. Ходили вони без зброї. Не можна було нічого приховати, забирали все: і їжу, і одягачку. Ходили чоловік по п’ять, Тим, хто пішов до колгоспу, трішечки давали їжі.
Колоски збирати не дозволяли. Обов’язково сторожували поля і колгоспні комори.
До колгоспу йшли добровільно. А хто не хотів, тих розкуркулювали.
Якщо хто й хотів приховати худобу, то не міг. Приїжджали до двора, забирали худобу і вели до колгоспу.
Ходили до лісу збирати якусь рослину, схожу на квасолю. Диких тварин і птахів в їжу не вживали, бо ловити їх було нічим.
Був чи ні голод у містах, не знаю, бо не була там в цей час.
Людей померло багато, не перерахувати. Людоїдства у селі не було. Ховали там, де мерли, у кого померли всі, так їх завалювали прямо в землянках. Тим, хто займався похованням, ніхто не платив.