Місце запису: с. Тарандинці, Лубенський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Яценко Інна.
Респондент: Демченко Уляна Миколаївна, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Тарандинці Лубенського району Полтавської області.
Чи відомі Вам причини Голодомору?
У 32-33 роках у людей не було ніяких запасів для харчування, так як попередні роки у людей не було ніяких запасів для харчування, тобто їх кулачили. Голод – це страшніше будь-якої хвороби. Так хотілося їсти, що відбирало ноги, які пухли, ніби були налиті водою, відбирало зір. Людина стає страшна – тільки остався великий живіт.
Що їли, де брали харчі?
Їли траву всяку, кору. Сушили клевер, терли і добавивши небагато шкарлупиння з картоплі одержували ліпеники. А які були добрі! Люди їли дохлу конину, собак, граків і ін. А як стало наливаться жито, то діти влазили на полі в жито і їли колоски. А мати приносила з поля в пазусі буряки, які полола в колгоспі і ми зразу ж поїдали їх сирими. Буряки хоч і проривали в колгоспі, а взяти забороняли.
Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?
Ні, хоч ми були всі пухлі, особливо мати, батько, дід і баба. До нас були прийшли з Калайденець тітка, материна сестра. Вона просила їсти. Вона просила їсти, а в нас не було нічого. Мати дала їй у носовий платочок із проса лушпайок. Вона вийшла за село, йдучи додому, з’їла їх і на дорозі померла. Коли людина оголоджена, то не можна їсти, бо як наїсться, то зразу ж умре. Треба їсти по крихонці і по троху прибавляти.
Де ховали людей?
Ховали на кладовищі. А мерло дуже багато. Колись, після дощу вечором я йшла попід сараєм. Сімейка, який стояв над дорогою (зараз живе Трикоз). Переді мною йшла жінка, років 25 з дівчинкою 5-4 років. Вела вона дівчинку за руку. Жінка була отощена з голоду і впала в калюжу і вмерла. Дівчинка кричала серед калюжі: «Мамочко, мамочко!». Ніхто не звертав уваги, люди проходили, а вона осталась лежать. Голодні люди не мали жалю, вони безразлічні до усього. Ще очевидне. Ішов молодий парень років 20 і впав у наш рів мертвий. Діти заглядали до нього і думали, що то дідусь. Такий був грязний і заросший. Хто він я не знаю, бо була мала.
Як проходила хлібозаготівля?
Колгосп же з 30-го року був. Тоді наказали, щоб повимітали у людей усе з дворів. А ще лякали, що прийде бригада з Березівки, то ті усе заберуть.
Чи чули Ви про випадки людоїдства?
Я ходила в 1-й клас. У класі було більше 40 дітей. Учителька Аня Олександрівна підпухла і в неї крутилася голова від голоду. Кожний день робила перекличку. З кожним днем дітей було менше і менше, бо багато від голоду вмирало. Одного разу мене із іншими учнями вчителька послала до дівчинки, яку звали (називає ім’я, яке ми не вказуємо з етичних міркувань – Ред.), так як не знали, чи вона жива. Коли ми прийшли, то в хаті лежав мертвий батько, вкритий якоюсь простинею, а вона не приходила в школу, тому що обрізали на батькові м’ясо і варили, щоб було що їсти. Коли прийшла в школу ця дівчинка, то учні дражнили, мов з’їла батька. В них було 4 дітей. Після голоду вони виїхали.