Місце запису: с. Комишня, Миргородський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 01.08.2002 р.
Хто записав: Кузьменко Олена.
Респондент: Чибаліна Ганна Степанівна, 1920 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Комишня Миргородського району Полтавської області.
З голоду вмирати – це страшна смерть, тому, хто вмирає, і тому, хто на це дивиться і переживає. Той страшний рік був урожайним. В нашій родині було багато землі, були воли, коні, свині і було багато зерна. Воно сохранялося в коморі. Та біда в тім, що заставили здати хліб, зерно…Прапрадідусь був хазяєн, викопав яму в дворі і засипав зерно в яму. І ним вижили вся велика сім’я. Крім матері, бо вона свою частину їжі віддавала дітям. Були дуже бідні сім’ї. Вони не мали землі і худоби було мало, та й ту забирали, то вони вимирали. Хоронили в те время не так як тепер. Мертву дитину (людей) замотували в рядно і закопувало. Хоронили в садках між деревами. Деякі люди не мали землі, ходили по наймах і так виживали. Хліб пекли трохи муки і липову кору мололи на жорнах і рекли, діти їли всяку зелень. Хто як зміг, так і кормився. В кого в хозяйстві була корова, тому було легше вижити. Все це згадувати не хочу, бо дуже тяжко. Це горе. Страшно, але не всім.