Місце запису: с. Голодьки, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 26.09.2005 р.
Хто записав: Камінська Надія Михайлівна.
Респондент: Чупринюк Надія Андронівна, 14.05.1923 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Голодьки Тетіївського району Київської області.
Звісно я пам’ятаю голод 1932-1933 років, але вже багато позабувала. Нас в сім’ї було п’ятеро – батьки і троє дітей. Дійсно були тяжкі роки, картопля зродила погано і влада все забирала з продуктів, що знаходили з хаті. В селі були такі активісти, як Рой Андріян і це з ним кілька душ, які приходили до хати і зразу починали все кругом перевіряти і забирати не питаючи чи в нас щось є. Брали не тільки продукти, а й те, що їм сподобалось то забирали. Документів ніхто ніяких не пред’являв на забирання зерна, зброї з них не було. Вони ходили з залізними шпичками і кругом їми штрикали і шукали продукти харчування. Хто не віддавав продуктів, то їх били. Люди відбивалися, але вони все-рівно видирали в них зерно і забирали. Продукти харчування більшість закопували, хто де зміг. Хто пішов до колгоспу, то давали їсти юшку, баланду і 100 грам хліба. То наша мама садила висадки буряків, то юшку з’їсть, а хліб приносила додому та нам ділила. Я не знаю, що таке «Закон про п’ять колосків», але знаю, що не дозволяли збирати колоски в полі. Поля охороняли об’єзчики, а комори сторожа.
В колгосп мало хто ішов добровільно, більшість заставляли силою, забирали худобу. З голоду більшість почали люди помирати в 1933 році. Якщо оставались сироти – їм ніхто не допомагав, пухли з голоду, були випадки, що ще живе, а його вже викинули на віз і везли до ями, яка була викопана на цвинтарі. В селі були такі люди, що не голодували – якось зуміли сховати продукти, що в них не знайшли їх. Люди не допомагали друг другу у виживанні, тільки якщо у кого було щось, то мінялись. Родичі теж не допомагали, бо не було чим. Наша сім’я ще менш голодувала, бо в нас була корова, вона нас спасла. Ми на молоко могли виміняти продуктів. В нас були мушлінки, то ми на них міняли також продукти. Їли листя з вишні, липучки з вишні, клей. Що говорити за людей із села, чи вони друг другу допомагали вижити, коли наш рідний батько з матір’ю щодня сварився, щоб вона нам не давала їсти, бо він хоче їсти, але мама сховає від нього і дасть нам. Батько ходив на роботу в колгосп – то там давали 1 кг хліба, то якщо він не міг з’їсти, то приносив додому і ховав від нас, щоб йому було. А вже в жнива, як дали по троху зерна, то мама напекла підпалків, то він тоді дістав той схований хліб і приніс, та й поклав на кінці столу. А ми бігали по хаті, та підбіжимо до столу понюхаємо той хліб, але не брали і не їли, бо мама тихенько нам сказала, щоб ми не зачіпали (а батько не дочував), то батько сів і ввесь хліб сам з’їв, а тоді ще їв з нами підпалки.
Людей в селі померло дуже багато, але скільки я не знаю. Випадків людоїдства в нашому селі не чути було, а по інших селах говорили, що були такі випадки. Померлих хоронили на цвинтарі. Була викопана велика яма і туди звозили всіх померлих і скидали в ту яму. Були такі випадки, що люди ще були живі, ворушилися, а їх звозили і скидали в яму. Померлих від голоду поминають на Проводи, Зелені святки, в церкві читається грамотка. В роки радянської влади померлих не поминали, бо в селі не було церкви. В селі є Хресто-Воздвиженська церква, яка належить до Московського патріархату. В Голодьках встановлено на кладовищі хрест померлим в роки Голодомору, а в Ситківцях обеліск. Ситківці це колишня назва села, а зараз воно все Голодьки. Винні в Голодоморі були керівники держави.