Місце запису: с. Дем’янівка, Семенівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: члени краєзнавчого загону Оболонської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Респондент: Черненко Марія Іванівна, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Дем’янівка Семенівського району Полтавської області.
В сім’ї було 4 дітей, мати, батько, бабуся. Дорослі робили в колгоспі. Батько був коваль великої руки, з усім до нього зверталися, загинув на пожарі, рятуючи колгоспне добро.
Сусідський хлопчик Вася, 1922 р. н., з ложечкою своєю щодня до нас ходив. Бо в тій сім’ї троє дітей померло з голоду. І завжди Васі лєпьошечки одділяли і тарілочку якоїсь баланди, що не можна було назвати ні супом, нічим. Вася вижив, поступив у воєнне училище, став старшим лейтенантом, загинув, визволяючи Польщу.
Чистили буряки в колгоспі на квас. Дітвора стояла кружком і ждала лушпайки. Якось тітка винесла з лушпинням і буряк. Ваня сусідський взяв його, кусав його, і кожного тим кусочком наділяв. А сам через через два дні помер з голоду. Сестричка його, 1920 р. н., пухла дуже була, шкіра на ній порепалася, якось сказала: «Я сьогодні помру». І так і сталося.
Якогось дня біля сарая нашого сидів чужий чоловік. А бабуся на терницю зім’яла кукурузу і спекла пиріжків з хроном і дикою цибулею. Та й сказала, щоб і тому чоловікові понесли. А він такими очима дивився, що і зараз страшно, як згадаю. Притулив до себе той пиріжечок, ні разу не вкусив, так і помер.
По селу їздили підводи, збирали трупи. Боялися люди ходити з села в село, бо казали, що один чоловік споживав людське тіло. Хоч доказів і не було.