Місце запису: с. Грищенці, Канівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 24.06.2005 р.
Хто записав: Ісаєва Ольга Миколаївна;
Респондент: Бутал Ніна Онопріївна, 1925 р.н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Грищенці Канівського району Черкаської області.
Як Вас звати?
Мене? Ніна звуть… Мене зараз усі кажуть баба Ніна на мене…
А прізвище як по паспорту?
Бутал Ніна Онопріївна.
Якого року народження?
25-го, 25-го, оце, оце таке я можу сказать… А тоді оце у голод, то що ж я можу помнить, як я маленька була, невелика була і осталась я сиротою…
А де ж Ваші батьки?
А батьки… мати вмерла іще до голодовки…
А від чого померла?
Ну заболіла й вмерла ше до голодовки. Мені було 4 роки, я нічого не знаю, понімаєш?… А батька забрали… у якому році…32-му, щитай, да, 32-му…
А чого його забрали?
А оці ж совєти…
Не хотів іти до колгоспу?
Ні, батько, батько був… він не в колгоспі, в колгосп не вступав він, а в його була конячка і він, оце де оце лінія, де оце ви йдете, то лінія… строїли тоді лінію… ти не записуй цього…
Та кажіть…
То батько було їздить туди грабарувать, бо раньше кіньми, машинів не було… то кіньми… то батько там ото, вобшем, шо загадували, те й робили, в батька конячка була. А тоді вже як оцей колгосп організовувався, а батько не поступив у той колгосп…батько не поступив у колгосп…
Не хотів?
Да. І забрали… не тільки його тоді забирали, тоді забрали у нас ше… я не знаю кого… я не буду тобі казать, бо я вже, як я мала була, я тіх дядьків не знаю…
А забирали за те, що не хотіли йти до колгоспу.
Не йшли в колгосп, не йшли в колгосп… а… а вже як воно… чого воно… як вони забирали, я вже тобі не зможу доказать, бо це ж давня річ, я була мала… чого вони… а це ж тоді була розруха, понімаєш, така була… Оці колгоспи організовували і заставляли у колгосп іти, а… я не знаю як же шо батько тоже не, не йшов в колгосп і не тільки він, а їх багато було. І багато їх позабирали тоді.
Забрали куди його?
А куди його, Бог його зна… і з’їли… совєтська власть і з’їла.
Так і пропав?
Так десь, десь його везли, може ти, ну якщо не читала, то… як же це… ой, єсть же такий чи журнал, чи книжка такого “Голгофа”… Вобшем, їх везли безвісти, отих, которих забирали, такі, котрі, ну як тобі сказать… чи в колгосп вони не хотіли йти, чи не схотіли… чи там десь хтось робив може на такій роботі, чи то… і їх забирали, Бог їх зна, і з’їли. Куди їх діли… вобшем, я не знаю, де мого батька діли. Знаю, шо совєтська власть забрала, і з’їла, а я осталася вісім год… вісім год одна.
Скільки дітей було у Вас, Ви одна була в сім’ї?
А сестра… була в мене сестра одна, то вмерла в голодовку.
Якого року вона?
Я не знаю.
Менша, старша?
Не, старша. Старша, як я мала була. Я одна осталася.
І куди Вас, куди відправили?
А тоді організовувалися, ну вобшем, у… як сироти… тоді сироти були… ну, я оце зубів не оділа і погано балакаю. Ти розбираєш?
Розбираю, розбираю…
То тоді органі… у колгоспах, у селах робили, називали, зараз кажуть “інтернат”, так? То там єсть такі, шо з батьками… і всякі такі єсть, котрі п’яниці батьки… А тоді були сироти, пооставалось багато сиріт, бо в голодовку померли ці, батьки, а сироти пооставались ці діти. То було тоді, називалося “патернат”,.. патронат, понімаєш. Так само як оце зараз інтернат…
Я зрозуміла… А де ж він був? У селі?
У селі, у селі, да. У селі, бо не тільки з нашого села, наприклад були, а ще з кудова привозили. Ну, вобшем, я мала була, я знаю шо були діти…
То Ви весь час були у селі?
Усе время… У патронаті я була… Мене забрали, бо тоже ж, в мене батько, батька забрали, мати вмерла, сестра вмерла в голодовку. А я була з мачухою… ну це… це не інтересно, це таке. Ну, вобшем, я осталась сиротою. І забрали в патернат. То я в патернаті тім була, поки я і школу стала ходить у патернаті…
Школа місцева?
А школа оці де зараз ця школа, так, то там була хата така, казали “дякова хата”, то там школа була. Потім, аж там, на низу, де зараз магазин, там навпротів було тоже школа, давня-предавня ше… ше при царю вона була, ото там… і отут ще одна школа була… аж отутого, ну, тут нема вже хати цієї… де тут хата… проти Горозового…
Три школи було в селі?
То в нас було такі хати… не школа так шоб, а назвали школа, да. Там, наприклад, первий клас учився, там – другий, третій вчився, бо не було ж де. О… то ми отак вчилися. То я ото в патернаті і в школу ходила і аж сім класів кончила я, сім класів.
А що Ви там їли?
А в патернаті нам давали з колгоспу… вобшем, з колгоспу давали продукти там. Наприклад, оце… я така людина, чи там друга, чи третя, бере вона там тіх дітей, бо тоді порозбирали, як уже оцей патронат був, то в кого рідні були, бо ясля голоду, то даже… ти не записуй цього, бо це, це… таке шо ти його не розбереш, шо я тобі розкажу… то тоді забирали, вобшем ну як… і такі, котрі у кого і був, була мати там, то в патернат їх оддавали, бо не було чого їсти. Голод був, це був Голодомор називається.
Це під час голоду?
Під час голоду. Оце тридцять два, тридцять три, даже чотири, можна сказать. Не тільки тридцять два. Можна посчитать: 31, 32, 33, 34 – оце скільки.
А чого воно це було, розкажіть.
Основний голод був 32-33…
Це найважчі…
Найважчі. Це у 33-му поголовно всі повмирали. Нас більше півсела вимерло людей.
Де їх ховали?
А ото ж там, де ото голодомор, де це хрест, моя дитино, стоїть, так там спеціально… ото там дехто тільки такий… а то спеціально таке місце шо там просто з голоду…
Велика там яма, братська могила, я так зрозуміла. Загальна могила, братська могила…
Не то шо братська, а оце викопали яму, оце вмерло і викопали яму… заховали. Якщо подужали люди, то викопали яму, а там такий льох є, де оце буде, де перший хрест такий великий, то то поставили хрест після того як оце ми стали требовать, так шо треба поставить якийсь хрест на голодомор. А то другий хрест там єсть малий, менший хрест… то там, я не знаю, там жінка… по-сусідські, вже її немає живої тоже, вона вмерла, то вона казала, шо там льох був, льох, то в той льох уже скидали. Там, каже 25 душ повкидали. Я не можу тобі сказать, правда воно чи ні, бо я його не бачила, бо це таке було. Це страшний був не голод…
Скажіть, хто ховав померлих?
Люди, люди ховали…
Сільські ховали?
Да, хто ше такий трохи міг як-небудь ходить…
Платили щось за поховання померлих?
Та хто його зна, я не знаю, шо їм платили, Бог його зна.
Чого був цей голод?
Чого був голод…
Неврожай був чи засуха?
Слухай мене, моя дитина, акурат ти хочеш все знать. Тоді було, називалося “розкуркулення”… Оце твій батько хазяїн, так. Хазяїн, він має землю, він має… там, обробляє. Зараз, бачиш, оце колгоспи були, то була обща земля була, а то в кожного хазяїна була земля і обробляли, а як оце воно… обробляли і мали свій хліб… і воно не то шо воно був неврожай, врожай то був, тільки шо оцей колгосп, як уже заснувався, а тоді вже я тобі не розкажу, бо це ж я мала була. Но там у мене багато було, ох як… шкода. В мене багато було із газет оціх во вирізок усяких про голодомор. То… були такі, наставлялися із чи з Канева, чи з кудова, чи я вже не знаю, ну з государства якось наставлялися, котрі їздили і забирали у людей оцей хліб, і шо там у людей було, все…
Ви пам’ятаєте про оте “забирання”?
Ну я не знаю, була ж дуже мала, я дуже мала була… і тоді діти не такі були розвиті, як оце зараз. Ми було вдома сидимо, ми не знаємо. Припоминається, припоминається трохи.
Чули Ви про випадки, коли заявляв сусід на сусіда?
Нє, ішли прямо, знали, це свої у нас, наприклад, у селі були свої такі комсомольці тоді були, потім партійці вже були. І вони ходили, там уже ж їм давали їм якісь, я не знаю… їм давали таку команду, чи як, шо вони ходили по хатах і забирали те зерно, котре десь трошки осталося, хто ісховав, це все забирають. Усе забирають. І де там може хто зховав, і те забирали.
Чим таке “забирання” мотивувалося?
Ой, моя дитина, їм же приказ такий був чи хвороба його зна. Це ж така власть була.
Вони заставляли людей, били чи що вони робили?
Не знаю я. Я усього не знаю. Не били, нічого. Ну… тоді ж така організація була видно, чи шо воно таке було. Це вже хотя й стара, но я не помню як там… їм указ був. Їх то не били, но вони просто указ давали, а ті йшли і грабили. Можна сказать грабили, грабили. Не то шо там, а… іде і оце зайшли, не вночі, так як оце зараз, а вдень ідуть і забирають шо не є. Корови забирали, в кого була корова, ну хазяйни ше ж тоді були такі трохи хазяйнували…. і овечки, і гуси, курі, і все на світі, а де вони, чи вони в колгосп його зносили, зводили і корови зводили в той колгосп і коні зводили. Бог його зна. Я б тоді розказала більше, но я ж тоже… я тобі кажу, скільки мені років тоді було, то я цього… знаю, шо розкуркулення називали, розкуркулення. Хазяїнів, у хазяїнів у кого було оце, усе забирали, усе забирали. І через це голод той зробився. Бо як би трішечки було шось у людини, то воно б може поділилося саме і комусь дало, а як забрали, оце тобі і все. Вобшем, у кого шо не було, все забирали.
Як померла Ваша сестра?
Моя сестра в голод тоже…
Опухла? Пухла була?
Не знаю я її. Ти знаєш, я не знаю, вона була, десь була у Яготині чи я не знаю, де вона була. Трошки там робила. Тоді вже як приїхала додому. Вобшем вона вийшла заміж…
Набагато старша вона була?
Набагато старша, я не знаю. Вона вже заміж була вийшла, то вона… я була сама менша, то я , я тобі не можу тобі сказать. Скільки їй років було, яка вона була, я її даже не припомню в лице яка вона була, то в мене там на фотографії вона єсть. Осталася в людей фотографія отуто по-сусідські були дівчата, то вона з ними була сфотографірована, то я попросила вже як ото ходили… було ходять по хатах та просять шо ми зробимо фотографію. Зараз то я знаю, як вони там роблять. То я її перефотографірувала. А так її не знаю. Оце не знаю ні батька, не знаю ні матері. У пам’яті не осталося, понімаєш. Я так прожила, шо в пам’яті нічого не осталося… Ти там не пиши…
Багато на селі людей голодувало?
А багато, як померлор багато, то багато і голодувало.
Хто не голодував?
А хто не голодував, я не знаю…
Ті партійці, що відбирали, голодували?
Вони повмирали вже давно. Бог його знає, я не знаю, я не знаю, дитино, шо я можу розказати про те, шо воно, як вижили.
Чим люди рятувались, взагалі?
Чим спасалися? Бог його знає, я не знаю… я знаю, шо я піду було до горбів осюди во, бо далеко ж тоді, бо я тобі кажу, шо тоді далеко не знали діти дороги, вирву гіллячку з вакації та сяду на порозі та тут цвіточки поїм та за тим і вижила. Не знаю, як мене Бог і оставив. Не знаю, як мене Бог оставив. В мене була мачуха, бо батько там… Тільки шо вони… зразу батька забрали, батько наче восени сюди перевіз мене, а… зімою це ж батька забрали, то ми остались з мачухою, то мачуха поїхала на родіну, бо вона десь кацапка була, чи я не знаю… Та поїхала туди душу спасать, отаке в нас було, а мене отаку покинула маленьку, покинула. То я, я тільки Бога благо дарю і Богові благо дарю, шо до сих пір він мене держить. Як я осталася жива, я не знаю, а то сем’ї вимирали, вимирали виключно сем’ї. Виключно сем’ї вимирали. А хто воно, знаєш, якби це вже мені було годів 15, то я б ше там розбирала шось отаке. А як мені, я малолетка була, я тобі не можу… Оце тільки в мене закарбувалось одне: стояла там же я, навєрно, на проваллі, чи де, стояла, як дядько й тітка несли, не знаю чи воно хлопець, чи воно дівчина, но я так як розказувала своїм бабам там, то то хлопець там такий був здоровий годів 12 може, а може отако, може 10 і дядько той несе отако за ноги, за ноги його отако несе. А він із-заду тьопається, тьопається вниз головою. І ше наче мені показалося, кров із носа чи шось отаке. І жінка та ішла і під руками, під рукою несла ряднинку. Тоді без трун ховали, не було ні трун, не було нічого. Так ото викопали яму, вкинули, і все. Оце тільки мене, в мене закарбувалось. А так я нічого не можу тобі розказати правди такої. Як воно було, шо воно там було, Бог його знає. Знаю тільки, шо оце ціх, оце посилали їх, так як порозказували, я не знаю, не можу тобі розказати цього… а так, як розказують, шо оце цих же комсомольців та партійців посилали і вони ходили і отаке робили, отаке робили. Забірали де шо в кого не було…