Місце запису: невідомо.
Дата запису: 24.09.2009 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Бойко Солоха Родіонівна, 1920 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Білогорілка Лохвицького району Полтавської області.
Жила я в селі Білогорілка, де і народилася, в багатодітній родині з батьками. Батько Личко Родіон Тихонович, мати – Личко Палажка та п’ятеро дітей. У 1933 році, коли від голоду помер спочатку батько, потім брат Гриша, мати відвела мене до її далеких родичів на Зірку, так називався невеликий хутір нашого ж таки Лохвицького району. Але від Білогорілки він знаходився далеченько, десь кілометів 15, як іти полями навпростець, як тоді всі ходили.
Там у сім’ї Гребінника Трохима та його дружини Настя, я і прожила тяжкі роки голоду. Вони мене годували, по можливості й одягали, а я допомагала їм няньчити маленьку їхню дитину Тетянку. Та ще робила, що могла по господарству. Інколи на неділю вони відпускали мене додому в гості, даючи моїм рідним хоч якогось гостинчика. Людьми вони були щирими, лагідними.
А одного разу нам переказали сумну звістку: дуже тяжко захворіла моя мама. Від голоду в селі люди стали хворіти скрізь. Так у народі називали хворобу, яка поражала кишечник. Люди в Білогорільці від цієї хвороби вимирали цілими сім’ями.
От і до нашої сім’ї дійшла ця хвороба. Мої хазяїни, порадившись із односельцями, дізналися, що від цієї хвороби допоможе горілка, звичайна самогонка, якщо в неї ще намочувати дубові кори. Десь діставали цих дефіцитних на той час ліків та сяких- таких харчів, одягнувши мене тепліше у одяг господині (бо було тоді пам’ятаю, холодно) мене відпустили додому лікувати матір. Бігла я тоді в Білогорілку, не чуючи своїх ніг. “Чи ж застану живою матір?” – билася в голові думка.
На щастя, все обійшлося. Мама була живою. Попивши принесених мною ліків, з’ївши трохи хліба та інших харчів, принесених мною, мати почала поправлятися. І я знову, полями навпростець, помандрувала до Трохима та Насті Зірку. Значно пізніше на хутір прийшла й мати, подякувати за все своїм рятівникам. Так ці добрі і чуйні люди допомогли вижити не тільки мені, а й усій нашій родині, врятувавши нашу матір-годувальницю.