Місце запису: с. Губське, Лубенський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Яценко Інна
Респондент: Богинич Мелашка Данилівна, 1922 р. н.
Під час Голодомору та масового штучного голоду 1946-1947 років Богинич Мелашка Данилівна, 1922 р. н. проживала в селі Губське, Лубенського району Полтавської області.
Чи знаєте Ви про причину голоду? Можливо, то був неврожай?
Та нє, зроблений спеціально. Він не той, голодомор, зерно було, ну його зібрали. Кулачили ходили.
Чи пояснювали причину голоду і як саме?
Був указ із Москви, щоб здала область стіки-то хліба. І вони ото кулачили, а хліба ж не було, і якби ж тільки зерно.
Як проходила хлібозаготівля? Хто забирав зерно у селян?
Бригади приходили. Мати було зимнього времені каже: «Ідіть, скабзайтесь», – а за пазуху нам вузлик із зерном захова, поки бригада пройде. А ми вже ото скобзаємось, скобзаємось, так померзли. Та й додому прийшли. Тільки ми додому – і бригада в хату. Іван – брат мій покойний – покотився за стіл. А у мене зразу ж узлик забрали. Хотіли й у Івана – він на лавці сидів. Вони хотіли витягти його з-за столу. Він ухватився, так тоді вони одставили стіл, а все-одно забрали.
Усе забирали і майно, і хліб. Усе на світі забирали з хати – одна драна спідниця оставалася. Бригада була, може чоловік десять. Ото вони приходили кулачить.
Чим харчувалися, де брали їжу?
Було мати якихось маторжеників напече за лядку у печі схова, у серединку, у сажку – і там знаходили і забирали. Не було нічого, хоч і забирали. Не було нічого, хоч голий біжи. Сам було трохи в узлику, і те забрали. І скриню, що була в матері.
Де ми брали? То так і харчувалися. Один мішок жита не найшли. Раніше були жорна, а тоді качани я товкла без кукургузи. Із липи листя сушили і товкли. І тоді мати трохи борошенця мішала з цим, щоб краще купи держалося і пекла. Ну, пухлі були.
Батько був становить казанок, вода кипить, горобців наб’ють (вони теж слабенькі були), розчинять і ото юшечка, ні картоплини, і їли. А ото зразу ще худобу не забирали. Лоша батько зарізали, корову доїли і пили молоко. Слабенька така було коняка. Це вже давнє діло.
Чи помер хтось із Вашої сім’ї від голоду?
Із сім’ї не вмер ніхто. Ото те житце, і коржики. І коли почалися колосочки, ми збирали, терли і їли. Дід мій умер, коли наївся каші з жита, а вона, мабуть, не доварена була. Воно ж голодний, то наївся і вмер.
Де ховали померлих від голоду?
На кладовищах, ну такого кладовища вже нема. Ну горбочки ще видно. Клали і по десятку. Як хто здорову викопає яму, поки привезе своє, а вже повна яма. Ото можеш не успіти і своїх заховать. Були села, за водою – через Удай Чорнухського району, там і близько не було голоду. Там хазяїни були уміліші. І там міняли за стакан пшона чи соли. Друге було йде, та чи й впаде, не дойде.
Чи чули Ви про випадки людоїдства?
Лічно в нас у селі ніби було, ну тільки я не доведу, може хто старший. У сім’ї було умерло дитя. І ото хто було у сім’ї, то підлазить, різало і їло. Однаково, усі хто їв людятину, усі померли. Та цур йому, тому Голодомору.
Як саме закінчився голод?
Почали сіяти, і уже з новим врожаєм укосювали, молотили і по-трошку проходив голод. Ну, конєшно воно ж восени посіяли жито, то весною воно зійшло і було що їсти.
Чи пам’ятаєте Ви голод 1946-1947 рр?
Ну то не такий був голод. Тоді більше коровку держали і гроші водились. У городі був магазін, та одноково була очередь, поки достоїш, можеш ні з чим прийти. Я раз ходила у Єнківці, і ні з чим прийшла. Хліб давали своїм – одну хлібину на руки. Ну в 47-й тоже був голод. Трудно було виживать, ну не мерли. Бурячок був, колгоспні кагати картоплі гнило, то ми з картоплі крохмаль брали, ну не мерли.