Місце запису: с. Бодаква, Лохвицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 1999 р.
Ким записано: Дробот Вікторія Миколаївна, вчитель історії Хиль Ольга Іванівна.
Респондент: Богатир Євдокія Андріївна, 14.03.1910 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Бодаква Лохвицького району Полтавської області
В сім’ї крім мене було сім осіб: батько, мати, 3 брати і дві сестри. Згодом помер батько від раку крові, а потім і сестра. Жити стало нелегко, не було чого їсти, ледь зводили кінці кінцями. А коли настав 1933 рік, померла сестра. Мати не змогла цього витримати і повісилась. Вся відповідальність за сім’ю лягла на мене. На той час я вже була одружена і мала вже троє своїх дітей. Брати теж були одружені і клопотались за свої сім’ї. В ті роки ми спочатку не дуже голодували, бо в нас дивом залишилась корова. Чим могли ми допомагали голодним людям, а їх ставало дедалі все більше.
Одного разу до нас прийшла жінка з оберемком сорочок і почала жалібно просити поїсти. Хоч і своїх троє дітей треба було годувати, а було дуже даль і чужих, ділилися чим могли. В тієї жінки теж було троє діток, то мій чоловік нагодував їх, дав хліба і глечик молока. Потім ми вже взнали, що дітки ті вижили, а мама їх померла.
А на моїх очах трапився ще один випадок. Одного разу я пішла до сусідки, в неї був маленький хлопчик і я йому носила молоко, бо дитина весь час хотіла їсти і жадібно просила: “Мамо, дай їсти, я помираю, дай молока”. Хоч і давали ми молоко, але ж його всім не вистачало, тому хлопчик опух і на моїх очах помер. Ми його особисто не голодували доки був живий чоловік, бо він піклувався про сім’ю. Та трапилось лихо і чоловік помер. Тримати корову було несила, бо не мали чим годувати, та все ж тримали. Але прийшли якісь люди і забирали корову, а нам сказали: “Якщо захочете, то виживете, а ні – подихайте”.
Після цього я і мої діти зазнали всього. Ходили і збирали гнилі зерна по полю, хоч і цього не дозволяли робити. Одного разу мою дочку принесли люди на руках всю в крові, її побили за те, що збирала зерно.
Десятки людей помирали, а хто був ще живий, то їх годували гречаними галушками наполовину із дертю. Галушки насипали в великі ночви і люди немов свині залазили в те корито та жменями їли ту страшну їжу. Деякі помирали прямо біля ночов. Одна жінка впала за кілька метрів від ночов, а люди подумали, що вона мертва і кинулися знімати одяг. Чоловік, який привіз ту їжу, підбіг до жінки і став захищати її. Люди, які здичавіли від голоду порвали на чоловікові одяг, але жінку він врятував.