Місце запису: с. Попівка, Маньківський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 12.10.2005 р.
Хто записав: Масловата Надія Михайлівна.
Респондент: Безкоровайко Надія Григорівна, 1921 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Попівка Маньківського району Черкаської області.
Скажіть будь – ласка, чи пам’ятаєте Ви Голодомор 1932 – 1933 року?
Дуже пам’ятаю.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду?
Забирали все чисто, шо було.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Тоді сільрада відала цим.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не пам’ятаю.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, насилля, арешти?
По – моєму – це покарання. Ішли до хати, забирали все на світі. Брат купив черевики, поставив за скринею. То все забрали, і хустки, і… Ну вобшем все на світі.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Нє, не мали.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Можна було приховати, закопати, але у нас не можна було. Дехто міг сховати, то позакопували, а в нас, оскільки, півметра прокопаєш, та й вода. То не можна було.
Хто і як шукав заховані продукти, як їх звали?
Приходили … Цей, як він зветься… Поліщук Самсін, а то ше дядьки. Не помню таких імен.
А скільки їх приходило до хати?
Бувало і 3 душі, і 5.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
От не знаю.
Забирали лише продукти харчування, чи й інші речі?
Ну, як вам сказати. В глечику квасоля була, то геть і квасолю повитрясали.
Чи чули Ви, про Закон “Про п’ять колосків”?
Я не скажу вам, бо не знаю.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Не знаю.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Не хотіли.
Чи змушували людей іти до колгоспу, і як?
Ну, оце ж хліб забирали, та це все забирали.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Не ховали, не було шо ховати.
У який час ходили у людей забирати зерно, продукти?
І дном, і вечером.
У вас особисто, що забрали?
У нас забрали, як уже в колгосп вступили, пару коней, і воза, і сані, і в обшем плуга, борони. Все було у тата, то все забрали до грама.
Коли люди почали помирати з голоду Ви пам’ятаєте?
Да, пам’ятаю.
Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалася держава?
Ніхто ними не опікувався.
А хто не голодував у селі, і чому?
Хто не голодував? Я геть і не знаю. Кравці, син був головою сільради, то вони не голодували. Мама пішли, вона – ця Павлиха, шось там на базарі продавала, а тато кажуть, шо біжи може… То вона їх чуть не била. Шо це прийшли. Шо це ти прийшла мені розказувати , шо в мене є.
А ці люди, що забирали в людей зерно, вони голодували?
Та хіба ж можуть такі голодувати?
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду?
Ніхто нікому не міг помогти.
Чи мали люди якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Ні якої допомоги.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Либода ішла в ход, варили. І де яка лишилася спідниця в мами, то продавали. То це стакан куплять крупів, чи шо-небудь. То-то вкинуть пучку на горщик, щоб тільки чути було, що видно, шо там щось було.
А коріння з яких рослин їли?
Я не знаю.
З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Лагацію. Цвіт лагації, вишні листя.
Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?
То я ж кажу, шо як продадуть спідницю, то можна.
Скільки людей померло в селі?
Я не знаю скільки. Бачила, тільки шо возили на возі тих людей, і кидали в яму. Не зносили, а просто скидали.
Чи відомі випадки людоїдства?
Не пам’ятаю.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Не знаю.
Чи відомі вам в селі місця захоронення від голоду?
Оце пам’ятник стоїть. Там 2 чи 3 ями було. Скидали їх як ту скотину.
Кого ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Я думаю, шо влада. Пам’ятаю ше, як до магазину ходили рвати лободу. Бо це суп варили. Накришать, як свиням, от і варат. То ішли сюдою, коло Хайків… То везли цих, мерших. Цей віз – Лавренчук Іван і став скидати їх у яму. І оця… вкинули її, вона впала, а нога виглядала. То він взяв лопату, то не знаю, чи він її одрубав. Та вона впала туди, чи цього… Мама стали плакати. А я кажу: “Чого Ви плачете?” А вони мені розказують. Але й потім уже там люди були, то казали, ми ж не бачили хто саме, то потім казали, шо це Княгиня упала туди з цею ногою.
Йшли ми у радгосп полоти, то там давали по 100 грам хліба і 3 рази баланди якоїсь. Та це рано і вдень з’їли, а ввечері, горня носила з собою, висипали цю баланду туди в це горня. Пішли до дому, та висипемо у це, шо мама зварили – бур’ян, та це буде така вечеря вже. Але у Жоржа через річку була зрізана верба груба. Василь перейшов, а я йду з горням із заду, а пройшов невеличкий дощ. І я йшла і бухнула, мабуть із півтора метра, у ту річку. А горня було в хустинці, у бежовій. І я вилізла з теї річки. Луче було вилізти, та перейти у брід. То хотілося луче, шоб не мокрому бути. І взяла я це горня, а бежева хустинка, вона не дуже так просочується водою. І я принесла додому. І я ішла і весь час ґвалт кричала, плакала, принесла додому, мама вибігли навпротів. Що ж це таке? Ідуть обоє і вона кричить. Внесла до хати, кажу: “Це – принесла. І самі не з’їли, і вам не буде».
А шо таке?
Горня розбила. Впала в річку і розбила горня. Тут супу 2 порції. Мама пішли внесли такі ночовки, шо місили в них тісто, чи вареника. Внесли ті ночовки, простилили ту хустку в ті ночовки, розкрили і давай вибирати горшки побиті. Геть повибирали і кажуть, як будете їсти, чувствуйте. Взяли висипали таке туди у те зварене і поклали соломи в піч, прокип’ятили його. Там же ж вода попала, хоч і не багато, а попала. О це таке життя було.
А у Вас з голоду помер хтось?
Ніхто не помер, вижили всі. Брат був, то пішов на радгосп, то там, в радгоспі, давали грами цього хліба, і цеї баланди. А тоді прийде до дому, та ше цеї юшки звареної, от. А сестра пішла служити до фаренжого. Якийсь фаренжий був у радгоспі. То пішла до нього служити. А нас було двоє малих. Братові 10 років, а мені 12. То мамі спасибі, шо вони не лінувалися, де які бур’яни, яке листя і цвіт, усе чисто. А потім уже так. Жили у нас у Даниловій хаті якісь люди. Та каже, шо я буду оцю гадость варити та їсти? Та вони попухли, та й померли з голоду. Нічого не їли, бо їм не наравилось, чи я знаю.
А ще що Ви пам’ятаєте? Сусіди. Як ваші жили?
Нє. Ми це тільки ходили… а то більше нікуди не ходили, бо мама забороняли нам ходити. Кажуть: “Ше тамо впіймають, тай …” Коли наспіли ягоди, то ми більше були у лісі, ніж у дома. Ходили і черешні рвати і вишні.
А по колоски ходили?
Брат приходить з роботи і каже: “Оце, діти, узавтра мішки берім і підемо.”
Куди?
Підем по колоски. А тоді пішли на толоку, по ці колоски, то нарвали цих колосків. Принесли до дому. Мама зараз піч натопили. З одного мішка висипали в піч, а ті на піч. І вже ми почали жити. Бо мама вже куліш нам зварат, а пухлий ніхто не був.
Як Ви мололи зерно?
Такий камінь. С цеї сторони вищий, а з цеї нижчий. А був другий. І це жменьку насиплят і цим каменем об камінь розітрут. І це так жили.