Місце запису: с. Матусів, Шполянський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Бельський Федір Іванович, 1919 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Матусів Шполянського району Черкаської області.
Мого двоюрідного брата, жителя Руської поляни, у голодовку везли до ями, але він був ще живий, вискочив з гарби, заховався у бур’янах. Тоді у селах створювали спеціальні бригади (з величезних людей), які їздили цілий день по селі і збирали трупи людей, або навіть тих, хто ще був живий, але без свідомості. Бо коли їсти дуже хочеться, а нема чого, тоді з голоду втрачали свідомість. А їм за це платили хлібом, за кожних 10 чоловік 1 кг хліба. Так одного разу мене чуть не забрали, бо заснув під вишнею, а вони подумали, що я впав мертвий. Та добре, що я від їх голосів прокинувся і втік. Так залишився живий. В яму на сільському кладовищі вкладали по 70-100 трупів. Батько був на кладовищі сторожем, слідкував за тим, щоб ховали як слід. Платили йому за це трудодні. Я був тоді ще малим, але розумів, що в людей велике горе. Як міг допомагав сім’ї. Збирав по городах дрібну картоплю – таку як зараз варять свиням, варив кулешик для меньшеньких братів і сестричок. А мати поїхала в Росію, аби добути якихось харчів, працювала там і потім привозила їжу.